Оновлено
2019-10-03
13:53

Навчальні дисципліни

Назва дисципліни: ЕпістемологіяШифр дисципліни: 7.02.03.01
До списку дисциплін
Загальний опис дисципліни
Епістемологія – один з основних розділів філософії, в якому вивчаються проблеми природи пізнання і його можливостей, відношення знання до реальності, досліджуються загальні передумови пізнання, з`ясовуються закономірності та умови його достовірності й істинності. На основі пізнання людина активно самовизначається у світі, стає свідомим суб`єктом історії, не лише задовільняє інтелектуальний інтерес, але й успішно перетворює природу, удосконалює техніку і технології, підвищує ефективність управління суспільством, розширює межі своєї свободи, збагачується духовно. За сучасних умов в індустрії знань високорозвинутих країн виробляється більше половини національного продукту. Все це свідчить про важливість філософського вчення про закономірності пізнавального процесу. Сучасна філософія пізнання проявляє підвищений інтерес до наукових і позанаукових форм знання, комп`ютерних технологій, нейрофізіології, процесів гуманізації та гуманітаризації науки. З огляду на це в даному курсі ставиться мета глибокого засвоєння студентами основних ідей та принципів епістемології, цьому підпорядковане розв`язання таких завдань:
-розкрити ообливості проблемного поля  епістемології;
-проаналізувати історичне становлення і розвиток епістемології;
-експлікувати зміст основних парадигм філософії пізнання;
-розкрити структуру і динаміку пізнавального процесу;
-виявити “активи” і пасиви” гносеологічних “ізмів”;
-виокремити форми та рівні процесу пізнання, його детермінацію;
-проаналізувати особливості, методи і принципи наукового пізнання;
-здійснити класифікацію різних форм знання;
-дати порівняльний аналіз класичної і некласичних концепцій істини;
-розкрити зміст та особливості сучасної філософсько-методологчної рефлексії науки.
Основними формами вивчення курсу є лекції, семінарські заняття, самостійна робота студентів. Програма курсу уможливлює використання студентами навчального матеріалу з науковою метою. Навчальна програма побудована за вимогами кредитно-модульної системи організації навчального процесу у ВНЗах та узгоджена з примірною структурою змісту навчального курсу, рекомендованю Європейською кредитно-трансферною системою (ЕСTS).
У процесі вивчення навчальної дисципліни “Епістемологія” студент має набути таких компетенцій.
Знати:
-особливості епістемології як окремого розділу філософського знання;
-передумови становлення і розвитку епістемології, її історичні етапи та парадигми;
-сучасний стан розвитку епістемології;
-структуру процесу пізнання, його форми та рівні;
-особливості наукового пізнання, його критерії, методи, принципи;
-філософське розуміння істини;
-проблемні вузли сучасної філософії та методології науки.
Розуміти:
-специфіку філософського вчення про пізнавальний процес;
-історичні тенденції розвитку філософії, пізнання і знання;
-особливості класичної і некласичної епістемології;
-причини і передумови виникнення різних епістемологічних “ізмів”;
-зміст, функції та взаємодоповнюваність структурних елементів пізнавального процесу;
-специфіку наукового пізнання у його єдності та відмінності від позанаукових форм освоєння світу;
підвищену складність проблеми істинності знання;
-особливості проблемного поля і засад філософії науки.
Уміти:
-виокремити і проаналізувати проблемні інваріанти епістемології;
-охарактеризувати закономірності розвитку філософських уявлень про пізнавальний процес;
-дати порівняльний аналіз класичної і некласичної епістемології;
-проаналізувати гносеологічні “ізми”;
-обгрунтувати роль практики як основи, мети пізнання і критерію істини;
-розкрити взаємозв`язок і взаємодоповнюваність структурних елементів пізнавального процесу;
-розкрити людиномірність істини;
-обгрунтувати специфіку сучасної філософії науки.

ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНИ

ЗМ.1. ЕПІСТЕМОЛОГІЯ, ЇЇ ПРОБЛЕМНЕ ПОЛЕ І РОЗВИТОК

НЕ 1.1. ЕПІСТЕМОЛОГІЯ, ЇЇ СУТНІСТЬ І ПРОБЛЕМНЕ ПОЛЕ
Предмет епістемології як філософської дисципліни. Взаємозв’язок філософського і конкретнонаукового дослідження процесу пізнання. Співвідношення епістемології та інших розділів філософського знання. Єдність та відмінність понять “гносеологія”, “теорія пізнання”, “епістемологія”. Відношення пізнання до об’єктивної реальності, пізнання як відображення дійсності, природа об’єкта і суб’єкта пізнання, пізнання як процес, особливості наукового пізнання, його форми і рівні, природа істини – основні проблеми епістемології. Відношення епістемології до пізнання буденного, релігійного, художнього, наукового.
Епістемологія в системі філософського знання. Функції епістемології. Основні парадигми епістемології. Критичний аналіз епістемологічних концепцій, які заперечують здатність людини пізнати істину. Особливості розвитку епістемології в сучасних умовах.

НЕ 1.2. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ЕПІСТЕМОЛОГІЇ
Зміна предметного поля епістемології в процесі її історичного розвитку. Основні гносеологічні ідеї античної філософії. Філософське вчення про пізнання в епоху середньовіччя. Передумови виникнення епістемології як окремого розділу філософії.
Класична епістемологія. Подолання примар схоластики. Проблема всезагальних передумов можливості пізнання і знання. Позиції критицизму, фундаменталізму, наукоцентризму, трансценденталізму. Радикальна рефлексивна настанова. Інтерпретація пізнавального досвіду. Проблема методу пізнання. Позиції емпіризму і раціоналізму в розумінні джерел знання та обґрунтованні його достовірності.
Некласична епістемологія. Ідея співвіднесення об`єкта пізнання з активністю суб`єкта і пізнавальними засобами. Критика епістемологічного фундаменталізму і посилення релятивістських, конвенціоналістських і прагматистських позицій в епістемології. Проблеми методології “наук про природу” і “наук про дух”. Абсолютизація ідеалу науковості природничо-наукового знання. Проблема обгрунтування наукового знання і нового типу наукової раціональності.
Постнекласична епістемологія. Зміна предметного поля епістемології. Радикальна деконструкція пізнавального дискурсу. Альтернативи гносеологічного логоцентризму. Екстерналізм-інтерналізм, кумулятивізм-антикумулятивізм. Проблема раціональної реконструкції історії науки. Плюралізм дослідницьких програм.

НЕ 1.3 ОСНОВИ ЕВОЛЮЦІЙНОЇ ЕПІСТЕМОЛОГІЇ
Проблемне поле еволюційної епістемології, її теоретичні джерела. Проблема існування загальних структур свідомості і пізнання. Інтерпретація пізнавальної активності суб’єкта як еволюційно-адаптивного процесу. Обгрунтованість аналізу динаміки процесу пізнання за аналогією біологічного еволюціонізму. Біоепістемологія К. Лоренца і проблема гносеологічного апріоризму. Головні принципи генетичної епістемології Ж. Піаже. Стадії онтогенетичного розвитку людського інтелекту. Концепція епістемологічного еволюціонізму К. Поппера. Еволюціоністська інтерпретація науки як розв’язання проблем в умовах гносеологічної конкуренції (І.Лакатос, С.Тулмін).

НЕ 1.4. ЕПІСТЕМОЛОГІЯ ФІЛОСОФСЬКОГО ПОСТМОДЕРНІЗМУ
Передумови виникнення постмодерністської епістемології. Основні ідеї епістемології постмодерну. Постмодерністська інтерпретація пізнавального дискурсу. Зміна фундаментальних ідеалізацій класичної епістемології. Настанови антифундаменталізму, антилогоцентризму, антирепрезентативізму і орієнтація на вільне культивування людської суб`єктивності. Переосмислення концепції суб`єкта пізнання як атомізованого індивіда. Визнання багатофакторності і нелінійності детермінації розвитку науки. Дилема ексерналізм-інтерналізм, кумулятивізм-антикумулятивізм. Контекстуально-холістичні і прагматистські настанови тлумачення співвідношення аналітичне-синтетичне, емпіричне-теоретичне в науковому пізнанні. Методологічний плюралізм. Постмодерністське тлумачення співвідношення знання-мова-влада. Переосмислення статусу науки в сучасній культурі.

НЕ 1.5. СТРУКТУРА І ФОРМИ ПІЗНАВАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
Поняття об’єкта і суб’єкта пізнання, їх практична і теоретична опосередкованість. Сутність пізнавального відношення. Особливість об’єктів сучасної науки. Предметно-практичні, соціо-культурні і логіко-гносеологічні засади процесу пізнання. Пізнавальний інтерес і пізнавальна мотивація. Пізнання як відображення об’єктивної реальності. Сутність відображення і генеза його форм. Пізнавальний образ та інформація. Діяльнісна природа пізнавального процесу та його нейрофізіологічні механізми. Комунікативні аспекти пізнавальної діяльності та роль в ній засобів пізнання як посередників. Різноманітність форм пізнання, їх взаємозв’язок. Пізнавальне значення процедур абстрагування, узагальнення, аналізу, синтезу, індукції, дедукції. Методи, підходи і настанови пізнання. Єдність чуттєвого та раціонального у пізнанні. Критичний аналіз емпіризму, раціоналізму, апріоризму. Проблема позадискурсивного пізнання. Пізнання як творче відображення дійсності. Особливості пізнавальної діяльності в умовах сучасної НТР.

ЗМ 2.  ПРИРОДА ПРОЦЕСУ ПІЗНАННЯ І ЗНАННЯ

НЕ 2.1. ЕМПІРИЧНИЙ І ТЕОРЕТИЧНИЙ РІВНІ ПІЗНАННЯ
Поняття емпіричного і теоретичного рівнів пізнання, їх співвідносність і критерії розрізнення. Дилема “фактуалізм-теоретизм”. Практичні основи єдності емпіричного і теоретичного пізнання. Спостереження, експеримент, опис, вимірювання як методи емпіричного пізнання. Формалізація, ідеалізація, моделювання як методи теоретичного пізнання. Поняття ідеалізованого об`єкта. Проблема, гіпотеза, теорія як форми теоретичного пізнання. Сутність гіпотетико-дедуктивного методу пізнання. Теоретичне опосередкування фактів. Закон і теорія. Структура і функції теорії.  Теоретизація сучасної науки. Проблема матеріалізації теоретичного знання.

НЕ 2.2. НАУКОВЕ ПІЗНАННЯ, ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ ТА ЗАСАДИ
Поняття науки. Критерії науковості знання. Специфіка наукового пізнання. Об`єкт і предмет науковогог дослідження.  Загальнологічні процедури наукового знання. Принцип єдності історичного і логічного. Сходження від абстрактного до конкретного у науковому пізнанні.  Основні поняття логіки наукового дослідження. Загальнонаукові принципи пізнання. Наукова методологія та її види. Динаміка розвитку науки та її основні концепти.  Методологічний плюралізм сучасного наукового пізнання. Фундаментальні і прикладні дослідження. Особливості природничонаукового і гуманітарного пізнання, тенденції їх інтеграції. Сучасний образ наукової раціональності.

НЕ 2.3. ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ ЗНАННЯ
Предмет логіки наукового пізнання, передумови її виникнення. Проблеми логіки науки в позитивізмі. Неопозитивізм і проблема демаркації наукового і не-наукового знання. Позиції “фізикалізму”. Програма створення “уніфікованої науки” і проблема її реалізації. Вихід епістемології за межі логіки обгрунтування готового знання до логіки росту нового знання. Наука як розв’язання проблем. Методологічне значення принципу фальсифікаціонізму. Основні форми логіки наукового дослідження. Проблема спостережуваного і неспостережуваного, формалізованого і неформалізованого в науковому пізнанні. Науково-пізнавальні контексти природних і штучних мов. Специфіка реалізації принципів логіки наукового пізнання в соціогуманітарному пізнанні. Принципи логіки оцінок і логіки модальностей. Проблема співвідношення логічного і позалогічного в сучасній епістемології.

НЕ 2.4. ІСТИНА ТА ЇЇ КРИТЕРІЇ
Філософське розуміння істини як відповідності змісту мислення реальності. Істина як процес відображення об’єкта у формах діяльності суб’єкта. Залежність істини від способів її отримання. Об’єктивність істини та діалектика відносної та абсолютної істини. Конкретність істини. Істина і заблудження. Істина наукова і позанаукова.  Істина як фундаментальна характеристика людського буття: світоглядні, логічні, гносеологічні, ціннісні, праксеологічні аспекти істини. Істина, Краса, Добро, Благо, Правда. Проблема сутності істини  та її критеріїв в: кореспондентській теорії істини /Арістотель/, когерентній теорії істини /Бленшард/, семантичній теорії істини /Тарський/, прагматичній теорії істини /Пірс, Джемс/, екзистенційні теорії істини /Гайдеггер, Сартр/.
Критичний аналіз догматизму, конвенціоналізму, релятивізму у поглядах на істину. Проблема істини в соціогуманітарному пізнанні. Плюралізація істини в сучасних умовах. Суспільно-історична практика як визначальний критерій істинності знання.

НЕ 2.5. ФІЛОСОФІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ СУЧАСНОЇ НАУКИ
Поняття сучасної науки. Вплив сучасної НТР на зміст наукової діяльності. Особливості детермінації сучасної науки. Наука як феномен техногенної цивілізації. Ідеї синергетики, глобального еволюціонізму і ноосфери в контексті сучасного наукового пізнання. Проблема реальності /предмета пізнання/ в сучасній науці. Зміна характеру об’єкта і суб’єкта пізнання. Специфіка поняттєво-категорійного апарату сучасної науки. Інтегративні тенденції в сучасній науці. Наука, економіка, політика/влада/. Основний зміст процесів гуманізації та гуманітаризації сучасної науки. Феномен людиномірності науки. Аксіологія науки. Цінності науки і соціальна відповідальність вчених. Вплив постмодерністської науки на зміну світоглядних орієнтацій. Особливості сучасної наукової картини світу. Наука і суспільний прогрес. Сцієнтистсько-антисцієнтистська оцінка сучасної науки. Основні концепції сучасної філософії науки.
Перелік джерел, які пропонуються для засвоєння курсу

1. Алексеева И.Ю. Интернет и проблема субъекта // Философия науки. –М., 2007, с.160-192.
2. Алексеев П.В., Панин А.В. Теория познания и диалектика. - М.,191, С.5-31.
3.Андрос Е.И.Истина как проблема познания и мировоззрения.-К.,1984.
4.Бахтияров К.И. Многомерность истины // Филос. Науки. – 1991. - №4.
5.Введение в философию / Фролов И.Т. и др. – М., 1989, ч.II, с. 318-322.
6.Визгин В.П. Мишель Фуко - теоретик цивилизации знания // Вопросы философии.1995, №4, с.116-121.
7.Воронкова В.Г. Філософія. – К., 2004, С.337-350.
8.Гадамер Г.Г.Істина в гуманітарних науках // Гадамер Г.Г.Істина і метод.-Т.П.-К.,2000, с.38-43.
9.Горак А.И.Истина в контексте социума // Философские науки.1991, №12.
10.Горак Г.І.Філософія. –К., 1997, с.92-122.
11.Деррида, Фуко, Рорти – деконструкция и критика // Скирбекк Г., Гилье Н. История философии. – М., 2003. С.770-775.
12.Давидова І.А. Практика – основа единства эмпирической и теоретической ступеней познания  // Практика и познание. –М., 1973, с.134-163.
13.Девятова С.В., Купцов В.И. Структура научного знания //Философия и методология науки. –М., 1996, с.125-144.
14.Джеймс В.Концепція істини прагматизму//Джеймс В.Прагматизм.-К., 2000, с.92-110.
15.Знание и незнание // Современный философский словарь. – М., 1998, С.299.
16.Иванов А.В., Миронов В.В. Университетские лекции по метафизике. – М., 2004, с.361-375.
17.Ильин В.В.О специфике гуманитарного знания // Вопросы философии.1985, №7, с.45-53.
18.Истина и ценности // Философия науки. – М., Р н/Д, 2005, С.258-261.
19.Йолон П.Ф. Изменения характера объектов современной науки и обогащение ее понятийного аппарата // Логико-философский анализ понятийного аппарата науки. – К., 1977, С.167-195.
20.Канке В.А. Основные философские направления и концепции науки. Итоги ХХ столетия. – М., 2000, С.156-160.
21.Касавин И.Т. Истина // Новая философская энциклопедия. Т.2. – М., 2010, С.169-172.
22.Кезин А.В. Идеалы научности//Философия и методология науки.-М.,1996, С.294-232.
23.Келле В.Ж. Научное познание и ценности гуманизма//Ценностные аспекты развития науки.-М.,1990, с.7-18.
24.Киссель М.А. Судьба старой дилеммы. – М., 1974. – 276 с.
25.Кримський С.Б. Запити філософських смислів. – К., 2003, с.3¬-7.
26.Кримський С.Б.Наука як феномен цивілізації // Кримський С.Б.Запити філософських смислів.-К.,2003, с.148-168.
27.Крымский С.Б. Научное знание и принципы его трансформации. - К.,1974, с.3-21.
28.Козловський П. Постмодерна культура: суспільно-культурні наслідки технічного розвитку // Сучасна зарубіжна філософія.-К.,1996, с.226-234, 245-253.
29.Козлова М.С. Вера и знание. Проблемы границы // Вопросы философии. 1991, №2, с.58-66.
30.Куайн У. Вещи и их место в теориях // Аналитическая философия. Становление и развитие. – М., 1998,  С.322-342.
31.Кутырев В.А. Современное социальное познание. - М.,1988, с.-52.
32.Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. – Мюнхен-Львів, 1995, с. 113-123.
33.Лекторский В.А. Теория познания (гносеология, эпистемология) // Вопросы философии. 1999, №8, с.73-80.
34.Лекторский В.А. Субъект, объект, познание. – М., 1980, С.21-55.
35.Левикова С.И. Постмодернизм как методология исследования современных проблем молодежной культуры // Философия науки. М., 2007, С.398-430.
36.Лоренц К. Кантовская доктрина априори в свете современной биологии // Человек. 1997, №5.
37.Лук’янець В.С.Сучасна практична філософія та її вплив на майбутню долю епістемології // Практична філософія. 2000, №1, с.88-113.
38.Мамардашвили М.К., Соловьев Э.Ю.,  Швырев В.С. Классика и современность: две эпохи в развитии буржуазной философии // Философия науки. – М., 1973,. С.29-94.
39.Мамардашвили М.К. Стрела познания. Набросок естественноисторической гносеологии. – М., 1997, С.25-277.
40.Мамчур Е.А. Внеэмпирические критерии в обосновании истинности теоретического знания//Практика и познание. - М.,1973, с.228-246.
41.Марчук М.Г.Істина раціональна та позараціональна // Марчук М.Г.Ціннісні потенції знання. - Чернівці.2001, с.129-158.
42.Меркулов И.П. Когнитивная эволюция. М., 1998.
43.Меркулов И.П. Эволюционная эпистемология // Новая философская энциклопедия. - Т.4. – М., 2010. - С.408-409.
44.Микешина Л.А. Метаморфозы проблемы “когнитивное-ценностное” в философии и методологии науки. - М.,1990, С.212-237.
45.Методологические основы научного познания. – М., 1972, С.120-269.
46.Мир философии. – Ч.I.- М. , 1991, с.521-658.
47.Наука – основа экономического и социального прогресса современного общества // Философия науки. – М., 2006, С.471-517.
48.Никифоров А.Л. Философия науки: история и методология. – М., 1998. С.84-127.
49.Основы философии науки /  Кохановский В.П. и др. Ростов  н/ Д,  2004.  С.106-118.
50.Ойзерман Т.И. Существуют ли абстрактные истины // Вопросы философии.1999, №6.
51.Поппер К. Логика и рост научного знания. – М., 1993.
52.Порус В.Н.Наука как культура и наука как цивилизация // Философия науки. - М., 2006,  С.480-501.
53.Практика и познание. – М., 1973.
54.Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. - Т.4.-СПб., 1997, с.247-262, 645-676.
55.Риккерт Г. Науки о природе и науки о культуре // Культурология.  век. Антология.-М.,1995, с.69-103.
56.Рорти Р. Философия и зеркало природы. - Новосибирск, 1987, с.233-290.
57.Рузавин Г.И. Эволюционная эпистемология и самоорганизация // Вопросы философии, 1991,  №1.
58.Садовский В.Н.Философия науки в поисках новых путей//Идеалы и нормы научного  исследования.-Мн.,1981, с.315-340.
59.Силичев Д.А. Ж.Деррида: деконструкция или философия в стиле постмодерна // Философские науки.1992, №3, с.18-25.
60.Соболев А.В.О персоналистической гносеологии//Вопросы философии. 1998, №4.
61. Степин В.С. От классической к постнеклассической рациональности // Ценностные аспекты развития науки. – М., 1990. С.152-166
62.Степин В.С. Саморазвивающиеся системы и постнеклассическая рациональность // Вопросы философии. 2003, №8. С.5-17.
63.Степин В.С. Научное познание как “опережающее отражение” практики // Практика и познание. – М., 1973, С.206-227.
64.Степин В.С. Теоретическое знание. – М., 2000, С.99-184.
65.Степин В.С. Идеалы и нормы в динамике научного поиска // Идеалы и нормы научного исследования. - Минск, 1991, с.10-64.
66.Степин В.С. Генезис социально-гуманитарных наук // Вопросы философии.2004, №3, с.37-43.
67.Степин В.С. Деятельностная концепция знания // Вопросы философии.1991, №8, с.129-138.
68.Степин В.С. Научное познание и ценности техногенной цивилизации // Вопросы философии.1989, №10.
69.Степин В.С.Научная картина мира // Степин В.С.Теоретическое знание. - М.,2000, с.188-230.
70.Тихонов А.А.Гносеологическое отношение:статус структура//Философские науки. 1991, № 1, с.23-31.
71.Фейерабенд П. Против метода. Очерк анархистской теории познания.-М.,2007, С.17-41.
72. Філософія. Курс лекцій. / Бичко І.В. та ін. – К., 1994, С.445-477.
73.Філософія. / Причепій Є.М. та ін. – К., 2001,  С.292-316.
74.Философия. Учебник / Под ред. Губина В.Д. и др. -  М., 1997, С.153-169.
75.Философия и интеграция современного социально-гуманитарного знания//Вопросы философии.2004, №7,с.3-39.
76.Философия интеллектуальной собственности // Философия науки. – М., 2006, С.519-586.
77.Философия науки.-М., 2006, с.593-644.
78.Фролов И.Т., Юдин Б.Г.Этика и наука.-М., 1986.
79.Хаак С.Очередные похороны эпистемологии // Вопросы философии. 1995, №7.
80.Хахлвег К, Хукер К. Эволюционная эпистемология и философия науки // Современная философия науки.  – М., 1996, С. 158-198.
81.Хайдеггер М.О сущности истины // Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге. - М.,1991, С.8-27.
82.Хайдеггер М.Наука и осмысление // Хайдеггер М.Время и бытие. - М.,1993, С.238-253.
83. Холтон Дж. Что такое «антинаука» // Вопросы философии. 1992, №2.
84.Чорний І.П., Рошкулець Р.І. Філософія. – Чернівці: Рута, 2006, С.117-139.
85.Черняк В.С. Нормы научности и ценности культуры//Ценностные аспекты развития науки. - М.,1990, С.197-210.
86.Черткова Е.Л. Эволюционная эпистемология // Современная западная философия. Словарь. – М., 1991, С.384-385.
87.Швырев В.С. Теоретическое и эмпирическое в научном познании. – М., 1978, С.97-371.
88.Швырев В.С. Понимание в структуре научного сознания // Загадка человеческого понимания. - М., 1991, С.8-24.
89.Швырев В.С. Рациональность как ценность культуры // Вопросы философии.1992, №6, с.91-105.
90.Эволюционная эпистемология: проблемы, перспективы. – М., 1996.
91.Эмпирический и теоретический уровни научного познания // Философия науки. – М. – Р н/Д., 2005, С69-117.
92.Эмпирическое и теоретическое // Новая философская энциклопедия. Т.4. – М., 2010, С.440.
93.Эмпирический базис. Эмпирическое и теоретическое // Новая философская энциклопедия. Т.4. – М., 2010, С.440.
94.Юдин Б.Г. Нормы и ценности научного сообщества // Философия и методология науки. - М., 1996, С.429-448.
95.Юдин Б.Г. Этика науки и ответственность ученого // Философия и методология науки. – М., 1996, С.469-493.
96.Яшин Б.Л. Математическое знание и его история в контексте философских проблем // Философия науки. - М., 2007, С.31-67.

Викладацький склад

ОНУФРІЙЧУК РОМАН ВАСИЛЬВИЧ – к.філос.н., асистент кафедри філософії.

Методика викладання та методи навчання

Методи навчання: лекції, семінарські заняття, групові та індивідуальні консультації.

Методичне забезпечення: опорні конспекти лекцій, навчально-методичний косплекс дисципліни (ІКНМЗД), першоджерела, методрекоменадації до семінарів.

Оцінювання

Методи контролю: усне опитування, індивідуальна співбесіда, розгляд проблемних питань, поточні контрольні роботи, поточні тестові завдання, термінологічний диктант, письмові завдання (есе, резюме т.ін.), практичні завдання, аналіз першоджерел, захист практичних завдань, захист індивідуального навчально-дослідного завдання, виконання індивідуального науково-творчого завдання.

Засоби діагностики: перелік питань для контролю та самоперевірки завдань самостійної роботи, перелік питань для контролю та самоперевірки знань зі Змістових модулів (перелік питань до модульних контрольних робіт) з дисципліни, перелік питань до Модуль-контролю (іспит).

Форми контролю: Поточний контроль: усна відповідь на семінарському занятті, доповідь, доповнення, участь у дискусії, додаткове питання, захист рефератів, опрацювання першоджерельної літератури, написання есе, твору-роздуму, проблемного завдання, письмових завдань, резюме; розв’язування тестових завдань та термінологічний диктант; модульна контрольна робота, підсумкова перевірка конспектів першоджерел. Підсумковий: модульна контрольна робота (І модуль, ІІ модуль); іспит.

До списку дисциплін
Ваші зауваження, запитання та пропозиції:webmaster’дv@АЅ8%chnu.edu.ua
 © 1999-2010 Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича; Програмування: Крамар А.В.