Навчальні дисципліни

Назва дисципліни: Специфіка гуманітарних методологій	Шифр дисципліни: 7.02.03.01
До списку дисциплін
Загальний опис дисципліни
“Специфіка гуманітарних методологій” читається в ЧНУ як спецкурс студентам ІІІ курсу філософсько-теологічного факультету спеціальності «філософія». Актуальність і доцільність його включення в навчальний план зумовлюється низкою чинників. Передусім зазначимо, що хоча гуманітарна методологія почала формуватися відносно недавно і наразі перебуває на етапі становлення, нині вона набуває загальнонаукового значення, впливаючи на перебудову методологічних засад науки в цілому, інтегративні процеси в ній, її гуманізацію та гуманітаризацію. У практичному відношенні евристичний потенціал цієї методології усе більше використовується у здійсненні гуманітарних експертиз суспільно значущих проектів та програм, поглибленні діалогу культур, формуванні духовності, побудові сценаріїв можливого розвитку сучасної цивілізації, розробці новітніх технологій. У навчально-освітньому аспекті даний спецкурс слугує загальною основою розуміння всього циклу гуманітарних дисциплін, він також органічно доповнює і розвиває зміст таких спецкурсів, як «Філософія науки», «Філософія гуманітарних наук», «Філософські проблеми природознавства», «Герменевтика» тощо. Враховуючи це, дана навчальна програма має за мету дати студентам знання основних тенденцій і дослідницьких настанов гуманітарних методологій, а її реалізація передбачає розв`язання таких завдань: 1.Розкрити передумови становлення і специфіку гуманітарної методології та їх різновидів. 2.Показати спільне та відмінне гуманітарної методології та інших типів методології гуманітарного пізнання. 3.Проаналізувати основні тенденції формування та розвитку гуманітарної методології, тих чи інших її моделей. 4.Виокремити головні моменти і етапи звільнення гуманітарної методології від методологічних принципів математичного та природничонаукового знання. 5.З`ясувати епістемне значення настанов природничонаукового методологічного редукціонізму в гуманітаристиці. 6.Експлікувати гуманітарно-парадигмальну значущість методології історичного пізнання. 7.Виявити причини плюралізму гуманітарної методології, а відтак розкрити евристичний потенціал її основних парадигм. 8.Прослідкувати характер впливу “поворотів” в сучасній філософії на гуманітарну методологію. 9.Проінтерпретувати постмодерністський методологічний дискурс як гуманітарно-філософський феномен сучасності. Засвоєння навчального матеріалу спецкурсу у повному обсязі передбачає набуття студентами таких компетенцій: Знати -чинники, що суттєво вплинули на формування гуманітарної методології; -головні тенденції становлення гуманітарної методології; -методи, настанови, підходи методології пізнання світу людини; -основні парадигми методології гуманітарного знання; -передумови актуалізації гуманітарної методології в сучасних умовах. Розуміти -особливості гуманітарної методології; -єдність та відмінність гуманітарної методології та методології природознавства; -природу гуманітарного методологічного плюралізму; -неформальний і творчий характер епістемного потенціалу гуманітарної методології; -діапазон застосування гуманітарної методології. Уміти -охарактеризувати специфіку гуманітарної методології у її зіставленні з методологією природознавства; -експлікувати зиіст пізнавального інструментарію гуманітарної методології; -обгрунтувати самоцінність гуманітарної методології; -продемонструвати загальнонаукову значущість гуманітарної методології; -використовувати потенціал гуманітарної методології для розв`язання конкретних проблем. Робоча програма побудована за вимогами кредитно-модульної системи організації навчального процесу у ВНЗ з урахуванням рекомендацій, що передбачені Європейською кредитно-трансферною системою (ЕСTS). Методичне забезпечення: опорні конспекти лекцій, інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни (ІКНМЗД), першоджерела. Методи оцінювання: поточне тестування, оцінка за ІНДЗ, модульні контрольні роботи, залік. Робоча програма розрахована на студентів, які навчаються за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра, спеціаліста, магістра напряму “філософія”. ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНИ ЗМ 1. Становлення гуманітарних методологій НЕ 1.1. Гуманітарна методологія, її сутність і особливості Особливості філософсько-методологічної рефлексії гуманітарного пізнання та його передумов. Основні проблемні вузли методології гуманітаристики. Причини запізнілого формування гуманітарної методології. Поняття епістемно-методологічного стандарту (ідеалу). Співвідношення методологічних норм математики, природознавства і гуманітарних наук. Гуманітарно-методологічна специфікація загальнонаукових критеріїв пізнання. Ціннісно-смислова визначеність знання як інваріант методології гуманітарного пізнання. Нежорсткість та плюралістичний характер гуманітарної методології. Дискусії щодо статусу гуманітарної методології в сучасних умовах. Головні лінії зближення методологій “наук про природу” і “наук про дух”. Вплив на методологію гуманітарного пізнання інтеграційних процесів сучасної науки, її гуманізації та гуманітаризації. Проблема реалізації евристичного потенціалу гуманітарної методології в сучасних умовах. Методологія гуманітарного пізнання як чинник перебудови методологічної свідомості післякласичної науки, здійснення гуманітарних експертиз і розробки можливих сценаріїв розвитку техногенної цивілізації. НЕ 1.2. Становлення методології гуманітарних наук Суперечливість генези методології “наук про дух”. Історицизм як принцип методології наукового пізнання, його сутність та розвиток. Передумови становлення ідей історицизму та їх поширення в гуманітаристиці. Різновиди філософського історицизму. Протилежність історицизму методології природознавства і метафізичній філософії історії. Особливості методологічної настанови німецького історицизму. Формування натурцентристської та культурцентристської науково-дослідницьких програм та їх протистояння в методології “наук про дух”. Редукціоністський характер методологічних настанов натуралізму, їх значення як регулятивів гуманітарного пізнання. Культурцентристська дослідницька програма як вираження специфіки методології гуманітарно-епістемних досліджень. Природа методологічного плюралізму “наук про дух”. Поліпарадигмальність гуманітарного пізнання. Сутність сцієнтистської парадигми та її специфікація в гуманітаристиці. Герменевтика як провідна парадигма гуманітарних досліджень. Особливості аксіологічної парадигми гуманітарного знання. Епістемно-гуманітарний потенціал феноменологічної парадигми. Сутність кризи методології науки на рубежі ХІХ-ХХ ст. та її вплив на методологічні пошуки “наук про дух”. “Повороти” у філософії як чинники розбудови власне гуманітарної методології НЕ 1.3. Природничонауковий методологічний редукціонізм в «науках про дух» Редукціонізм, його сутність, різновиди та контексти функціювання. Методологічний редукціонізм як вияв тенденції до синтезу наукових знань. Активи і пасиви настанов редукціонізму та його альтернативи. Передумови поширення ідей редукціонізму в гуманітарних науках. Світоглядні та методологічні засади парадигми механіцизму. Особливості механістичного редукціонізму в соціогуманітарному пізнанні та його наслідки. Критика обмеженості редукціоністських настанов редукціонізму в «науках про дух». Біологічний редукціонізм, його зміст та функціональна специфіка. Біологізаторська інтерпретація життя і культури в німецькому романтизмі та «філософії життя». Поширення ідей біологічного редукціонізму на грунті позитивізму в Англії (Ч.Дарвін, Г.Спенсер) та Франції (Ф.Сент-Бев, І.Тен) та їх використання в дослідженні проблем моралі, літератури, мистецтва. Методологія біологічного редукціонізму в німецькій школі лінгвістики (А.Шлейхер, Ф.Бопп, Г.Штейнтль, Я.Грімм, В.Гумбольдт). Причини сучасної актуалізації ідей редукціонізму в гуманітарних науках. Методологічний потенціал соціобіології, глобального еволюціонізму та синергетики в контексті гуманітарного пізнання. НЕ 1. 4. Проблема специфіки методології “наук про дух” на етапі їх самовизначення Антиредукціністські методологічні тенденції в “науках про дух”. Сенс дилеми сцієнтизм-антисцієнтизм в гуманітарних науках. Протистояння натурценристської та культурцентристської дослідницьких програм у пізнанні світу людини. Методологічні засади протиставлення “наук про природу” і “наук про культуру”. Програма “критики історичного розуму” В.Дільтея як обгрунтування специфіки методології “наук про дух”. Історичність буття людини як предметне поле гуманітарного пізнання. Чпіввідношення пояснення і розуміння. Категоріальне значення тріади “переживання-вираження-розуміння”. Герменевтичні засади методології наук про дух. Проблеми специфіки методології “наук про культуру” в Баденському неокантіанстві (В.Віндельбанд, Г.Ріккерт). Принципи розрізнення наук ідеографічних і номотетичних. Трансцендентальні цінності як основа доконечності та загальності гуманітарного знання. Пізнавальне значення настанови “віднесення до цінностей”. Проблема аксіологічного обгрунтування істинності гуманітарного знання. Проблеми методології соціогуманітарного пізнання у “розуміючій соціології” М.Вебера. Спільність та відмінність природознавства і гуманітарних наук. Доведення взаємодоповнюваності ідеографії та номотетики, пояснення та розуміння. Цілераціональні діяння та їх інтерпретація. Конструкт “ідеальний тип”, його суть та пізнавальне значення. Принцип “віднесення до цінностей”, процедура оцінювання та проблема істини. “Інституалізація” наук про дух і плюралізація їх методології. Натуралістичне тлумачення культури та “емпатичні” засоби її осягнення (О.Шпенглер). Неогегелівський характер концепції “абсолютного історицизму” Б.Кроче і поєднання у пізнанні історії раціональних та ірраціональних підходів. Символічна природа культури і проблема її інтерпретації (Е.Кассірер). Гуманітарно-епістемний зміст і значення “методологічного індивідуалізму” історицистської концепції Р.Дж.Коллінгвуда. ЗМ 2. Гуманітарні методології в контексті сучасного філософського дискурсу НЕ 2.1 Методологія історичного пізнання Історія як об`єкт філософсько-методологічної рефлексії. Гуманітарно-парадигмальне значення методології історичного пізнання. Філософія історії як світоглядна і методологічна основа історичних досліджень. Становлення та розвиток історіографії як методології історичного пізнання. Опозиція сцієнтистсько-позитивістського та антисцієнтистсько-ірраціоналістичного підходів історіографії. Співвідношення формаційної та цивілізаційної дослідницьких програм пізнання історії. Методологічні новації французької школи Аннали (М.Блок, Л.Февр, Ф.Бродель). Проблема предмета історичної науки. Історія як минуле і як часовість людської життєдіяльності. Пізнавальне значення ідей християнської філософії історії. Всесвітня історія, її єдність та розмаїття як предмет історичного пізнання. Поняття історичної реальності. Взаємозв`язок методу і предмета історичного пізнання. Співвідношення загальнологічних, філософських та історично-наукових методів осягнення історії. Принцип єдності історичного та логічного. Діахронічні та синхронічні підходи в історичному пізнанні. Метод “ситуаційних досліджень”. Нові інтерпретації ідеї цілісності історії та їх вплив на трансформацію сучасної методології історичного пізнання. Співвідношення процедур пояснення та розуміння в історичних дослідженнях і проблема їх взаємодоповнюваності. Розмаїття форм пояснень історичних феноменів. Особливості емпіричного та теоретичного рівнів історичного пізнання. Сутність і пізнавальне значення історичного факту. Проблеми теоретизації історичних досліджень та існування законів історії. Плюралізм як принцип сучасних історичних досліджень. Принцип релятивізму і проблема істини в історичному пізнанні. НЕ 2.2. Гуманітарно-методологічний дискурс в контексті трансформацій сучасної філософії Особливості післякласичного гуманітарно-методологічного дискурсу. Вплив на методологію гуманітарних наук антропологічного, комунологічного, лінгвістичного «поворотів» в сучасній філософії. Інтегративні тенденції природознавства і гуманітаристики і форми їх вияву в методології. Фундаменталізація методології сучасної гуманітаристики. Актуалізація проблеми смислотворення у феноменології Е.Гуссерля та її значення в «науках про дух». Гуманітарно-епістемний потенціал методу феноменологічної редукції. Ідея укоріненості науки в «життєвому світі» та її значення для гуманітарного пізнання. Фундаментальна онтологія М.Гайдеггера як основа пізнання світу людини. Історичність людського буття і проблема єдності онтології, феноменології, герменевтики. Онтологія розуміння. Принципи філософської герменевтики Г.-Г.Гадамера. Універсалізація проблемного поля герменевтики як практики. Сутність і структура герменевтичного досвіду. Нове тлумачення герменевтичного кола. Мовні засади розуміння. Герменевтика істини та її людинотворчий потенціал. Е.Бетті: герменевтика як загальна теорія інтерпретації та методології гуманітарного пізнання. Форми інтерпретації та її правила (канони). Гуманітарно-методологічні синтези П.Рікера. Модель «людини вольової» як основа філософування. «Археологія» і «телеологія» людського буття. Регресивний та прогресивний методи пізнання історії. Причини та сутність конфлікту інтерпретацій. Історія як часовість людського буття. Розповідна (нарративна) історія. Теорія комунікативної дії (К.-О.Апель, Ю.Габермас) як синтез ідей герменевтики та аналітичної філософії та її гуманітарно-методологічне значення. Зміщення проблем філософії у сферу комунікативного досвіду. Поняття комунікативної раціональності. Обгрунтування взаємодоповнюваності пояснення і розуміння. Проблема інтерсуб`єктивності. НЕ 2.3. Постмодерністська методологія і гуманітарні науки Полісемантичність терміну «постмодернізм». Критерії розрізнення епох модерну і постмодерну. Соціокультурні засади суспільства постмодерна. Ситуація постмодернізма у філософії як вияв становлення нових форм сучасної цивілізації. Філософсько-постмодерністська критика основних ідей та принципів методології модерну (європоцентризму, раціоналізму, гносеологізму, методологізму, фундаменталізму, логоцентризму). Постмодерністська апологія відкритості і повноти людської суб`єктивності. Універсалізація хаосу як парадигми сучасної культури та наукового пізнання. Не-методичний характер постмодерністської методології, її умовність та плюралістичний характер. Постмодерністська деканонізація класичних методологічних опозицій. Текстова реальність і специфіка її осягнення. Гуманітарно-епістемне значення процедур “зміщення”, “деконструкції”, “гносеологічної чутливості”. Постмодерністське тлумачення науково-гуманітарного дискурсу М.Фуко. Поняття “епістема” та її історичні форми. Інтерпретація відношення “знання-мова-влада”. Постмодерністська критика нормативізму методології фрейдизму (Ф.Дельоз, Ф.Гваттарі). Легітимація “шизоаналізу” як методу гуманітарно-наукового пізнання.
Перелік джерел, які пропонуються для засвоєння курсу
1. Адорно Т.В. К логике социальных наук // Вопр. философии. 1992, №10, С.76-86. 2.Антипов Г.А. Историческое прошлое и пути его познания. – Новосибирск, 1987, С.119-144. 3.Апель К.-О. Трансформация философии. – М., 2001. – 344 с. 4.Барчунова Т.В. Формирование идеала научности в лингвистике // Проблемы гуманитарного познания. – Новосибирск, 1986, С.82-98. 5.Блок М. Апология истории или ремесло историка. – М., 1986. – 254 с. 6.Вригт Г.Х. фон. Логико-философские исследования. – М., 1986. – 600 с. 7.Вышегородцева О.В., Счастливцев Р.А. Философия и методология истории // Философия науки. Методология и история конкретных наук. – М., 2007, С.326-380. 8.Вебер М. Избранные произведения. Пер. с нем. – М.: Прогресс, 1990. – 808 с. 9.Вебер М. «Объективность» познания в области социальных наук и социальной политики // Культурология. ХХ век: Антология. – М.: Юрист, 1995. – С. 557-603. 10.Виндельбанд В. Избранное: Дух и история. Пер. с нем. – М.: Юрист, 1995. – 687 с. 11.Гадамера Г.-Г. Актуальность прекрасного. М., 1991. – 367 с. 12.Гайденко П.П. Давыдов Ю.Н. История и рациональность: Социология М.Вебера и веберовский ренесанс. – М.: Политиздат. – 367 с. 13.Губерський Л.В. Сучасна філософія гуманітарного знання: парадигми і дискурси // Філософські проблеми гуманітарних наук. Альманах. – Київ, 2006, с.5-11. 14.Гуманитарная наука как предмет философско-методологического анализа (материалы «круглого стола») // Вопросы философии, 2007, №6, с.57-84. 15.Гуманитарность и гуманитарное знание: поиски новой целостности. Виртуальный круглый стол // Философские науки, 2008, №12, с.4-55. 16.Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологии и феноменологической философии. – М., 1996. – 336 с. 17.Гуссерль Е. Криза європейського людства і філософія // Сучасна зарубіжна філософія. – К., 1996. С.62-94. 18.Деррида Ж. // Современная западная философия. Словарь. - М., 1991, С.89-91. 19.Дильтей В. Введение в науки о духе. Пер. с нем. // Дильтей В. Собр. соч.: В 6 т. – Т.1. – М.: Дом интеллектуальной книги. – М., 2000. – 762 с. 20.Дильтей В. Наброски к критике исторического разума // Вопросы философии. – 1988. – №4. – С.135-152. 21.Дильтей В. Построение исторического мира в науках о духе. Пер. с нем. // Дильтей В. Собр. соч.: в 6 т. – Т.3. – М.: Три квадрата, 2004. – 419 с. 22.Ильин И.П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. - М., 1996. 23.Ильин В. Философия науки: учебник. – М., 2003. – 360 с. 24.Историцизм // Современный философский словарь / Под ред. В.Е.Кемерова. – Лондон… Минск, 1998, С.373-377. 25.Канке В.А. Основные философские направления и концепции науки. Итоги ХХ столетия. – М., 2000. – 320 с. 26.Кассирер Э. Избранное. Опыт о человеке. – М.: Гардарика, 1988. – 784 с. 27.Кезин А.В. Идеалы научности // Философия и методология науки. – М., 1996, с.294-330. 28.Кезин А.В. Научность: эталоны, идеалы, критерии. – МГУ, 1985. – 127 с. 29.Коллингвуд Р.Дж. Идея истории. Автобиография. – М.: Наука, 1980. – 485 с. 30.Комарова Л.Г., Сычова Л.С. Онтологический статус объекта в литературоведении и языкознании // Проблемы гуманитарного познания. – Новосибирск, 1986, С.98-117. 31.Купцов В.И. Редукционизм: возможности и границы // Философия и методология науки. – М., 1996. – С.284-293. 32.Кутырев В.А. Современное социальное познание. – М., 1988, С.106-124. 33.Ламзден Ч. Нуждается ли культура в генах? // Эволюция, культура, познание. – М., 1996. 34.Левикова С.И. Постмодернизм как методология исследования современных проблем молодежной культуры // Философия науки. Методология и история конкретных наук. - М., 2007, С.398-430. 35.Лекторский В.А. Возможна ли интеграция естественных наук и наук о человеке // ВФ, 2004, №3, С.44-49. 36.Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна. - М., - СПб., 1998. 37.Маркова Л.А. Общие модели истории науки // Философия и методология науки. – М., 1996, С.388-426. 38.Марчук М.Г. Ціннісні потенції знання. – Чернівці: Рута, - 2000. – 319 с. 39.Махлин В.Л. Философия гуманитарных наук // Философия науки. Методология и история конкретных наук – М., 2007, С.194-220. 40.Микешина Л. Диалог когнитивных практик. Из истории эпистемологии и философии науки. – М., 2010, С.57-118. 41.Микешина Л.А. Категоризация и особенности создания абстракций в гуманитарных науках // Философия науки. Методология и история конкретных наук. – М., 2007, С.257-284. 42.Мир-системный подход // Совр. философ. словарь / Под ред. В.Е.Кемерова. – Лондон… Минск, 1998, С.492-496. 43.Натурализм // Современный философский словарь / Под ред. В.Е.Кемерова. – Лондон… Минск, 1998, С.542. 44.Никифоров А.Л. Философия науки: История и методология. – МГУ, 2003. – 360 с. 45.Основы философии науки / Кохановский В.П. и др. – Ростов-н/Д., 2004. – 608 с. 46.Перлов А.М. История науки: введение в методологию гуманитарного знания. - М., 2007, С.178-187, 206-219. 47.Пирс Ч.С. Начала прагматизма. – СПб., 2000. – 316 с. 48.Плотников Н.С. Жизнь и история. Философская программа Вильгельма Дильтея. – М.: Дом интеллектуальной книги, 2000. – 232 с. 49.Поппер К. Логика социальных наук // Вопр. философии. 1992, №10, С.65-75. 50.Постмодернизм // Современный философский словарь / Под ред. В.Е.Кемерова. - Лондон... Минск, 1998, С.668-674. 51.Пружинин Б.И. Методологическое исследование науки: историко-типологический очерк // Философия науки. Методология и история конкретных наук – М., 2007, С.10-30. 52.Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. Т.4. – СПб., 1997, С.432-440. 53.Редукция // Современный философский словарь / Под ред. В.Е.Ккемерова. – Лондон… Минск, 1998, С.736. 54.Редукционизм // Новая философская энциклопедия. – Т.3. – М., 2010. – С.430-431. 55.Рикер П. Конфликт интерпретаций. Очерки по герменевтике. – М., 1995. – 412 с. 56.Рикер П. Память, история, забвение. – М., 2004. – 728 с. 57.Риккерт Г. Науки о природе и науки о культуре. Пер. с нем. // Культурология. ХХ век: Антология – М.: Юрист, 1995. – С. 69-103. 58.Рорти Р. Случайность, ирония и солидарность. - М., 1996. 59.Рьюз М., Уилсон Э. Дарвинизм и этика // Вопросы философии, 1987, №1. 60.Соболь О.Н. Постмодернистская волна в философии Запада // История философии и культура. - К., 1991, С.238-253. 61.Степин В.С. Генезис социально-гуманитарных наук (философский и методологический аспекты) // Вопросы философии, 2004, №3. 62.Федотова В.Г. Основные исследовательские программы социально-гуманитарных наук // Философия науки: методология и история конкретных наук. – М., 2007, С.285-305. 63.Философия и интеграция современного социально-гуманитарного знания (материалы «круглого стола») // Вопросы философии, 2004, №7, с.3-39. 64.Философия и историческая наука. Материалы «круглого стола» // Вопр. философии. 1988, №10, С.18-64. 65.Фуко М. Слова и вещи. Археология гуманитарных наук. - М., 1977. 66.Фуко М. // Современная западная философия. Словарь. - М., 1991, С.361-363. 67.Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие. – СПб, 2000. – 286 с. 68.Хабермас Ю. Познание и интерес //Философские науки, 1990, №1, С.90-99. 69.Хайдеггер М. Бытие и время. – М., 1997. – 451 с. 70.Хайдеггер М. Пролегомены к истории понятия времени. – Томск: Водолей, 1998. – 384 с.
Викладацький склад
ПОЧИНОК ІРИНА БОРИСІВНА – к.філос.н., доцент кафедри філософії.
Методика викладання та методи навчання
Методи навчання: лекції, семінарські заняття, групові та індивідуальні консультації. Методичне забезпечення: навчальна та робоча програми навчальної дисципліни; опорні конспекти лекцій, комплекс навчально-методичного забезпечення, електронний навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни;, навчально-методична, першоджерельна література з навчальної дисципліни.
Оцінювання
Методи контролю: усне опитування, індивідуальна співбесіда, розгляд проблемних питань, поточні контрольні роботи, поточні тестові завдання, термінологічний диктант, письмові завдання (есе, резюме т.ін.), практичні завдання, аналіз першоджерел, захист практичних завдань, захист індивідуального навчально-дослідного завдання, виконання індивідуального науково-творчого завдання. Засоби діагностики: перелік питань для контролю та самоперевірки завдань самостійної роботи, перелік питань для контролю та самоперевірки знань зі Змістових модулів (перелік питань до модульних контрольних робіт) з дисципліни, перелік питань до Модуль-контролю (залік, іспит). Форми контролю: Поточний контроль: усна відповідь на семінарському занятті, доповідь, доповнення, участь у дискусії, додаткове питання, захист рефератів, опрацювання першоджерельної літератури, написання есе, твору-роздуму, проблемного завдання, письмових завдань, резюме; розв’язування тестових завдань та термінологічний диктант; модульна контрольна робота, підсумкова перевірка конспектів першоджерел. Підсумковий: модульна контрольна робота (І модуль, ІІ модуль); залік.
До списку дисциплін

Кафедра філософії > Навчальні дисципліни