Навчальні дисципліни

“Специфіка гуманітарних методологій” читається в ЧНУ як спецкурс студентам ІІІ курсу філософсько-теологічного факультету спеціальності «філософія». Актуальність і доцільність його включення в навчальний план зумовлюється низкою чинників. Передусім зазначимо, що хоча гуманітарна методологія почала формуватися відносно недавно і наразі перебуває на етапі становлення, нині вона набуває загальнонаукового значення, впливаючи на перебудову методологічних засад науки в цілому, інтегративні процеси в ній, її гуманізацію та гуманітаризацію. У практичному відношенні евристичний потенціал цієї методології усе більше використовується у здійсненні гуманітарних експертиз суспільно значущих проектів та програм, поглибленні діалогу культур, формуванні духовності, побудові сценаріїв можливого розвитку сучасної цивілізації, розробці новітніх технологій. У навчально-освітньому аспекті даний спецкурс слугує загальною основою розуміння всього циклу гуманітарних дисциплін, він також органічно доповнює і розвиває зміст таких спецкурсів, як «Філософія науки», «Філософія гуманітарних наук», «Філософські проблеми природознавства», «Герменевтика» тощо. Враховуючи це, дана навчальна програма має за мету дати студентам знання основних тенденцій і дослідницьких настанов гуманітарних методологій, а її реалізація передбачає розв`язання таких завдань:
1.Розкрити передумови становлення і специфіку гуманітарної методології та їх різновидів.
2.Показати спільне та відмінне гуманітарної методології та інших типів методології гуманітарного пізнання.
 3.Проаналізувати основні тенденції формування та розвитку гуманітарної методології, тих чи інших її моделей.
4.Виокремити головні моменти і етапи звільнення гуманітарної методології від методологічних принципів математичного та природничонаукового знання.
5.З`ясувати епістемне значення настанов природничонаукового методологічного редукціонізму в гуманітаристиці.
6.Експлікувати гуманітарно-парадигмальну значущість методології історичного пізнання.
7.Виявити причини плюралізму гуманітарної методології, а відтак розкрити евристичний потенціал її основних парадигм.
8.Прослідкувати характер впливу “поворотів” в сучасній філософії на гуманітарну методологію.
9.Проінтерпретувати постмодерністський методологічний дискурс як гуманітарно-філософський феномен сучасності.

Засвоєння навчального матеріалу спецкурсу у повному обсязі передбачає набуття студентами таких компетенцій:

Знати
-чинники, що суттєво вплинули на формування гуманітарної методології;
-головні тенденції становлення гуманітарної методології;
-методи, настанови, підходи методології пізнання світу людини;
-основні парадигми методології гуманітарного знання;
-передумови актуалізації гуманітарної методології в сучасних умовах.

Розуміти
-особливості гуманітарної методології;
-єдність та відмінність гуманітарної методології та методології природознавства;
-природу гуманітарного методологічного плюралізму;
-неформальний і творчий характер епістемного потенціалу гуманітарної методології;
-діапазон застосування гуманітарної методології.

Уміти
-охарактеризувати специфіку гуманітарної методології у її зіставленні з методологією природознавства;
-експлікувати зиіст пізнавального інструментарію гуманітарної методології;
-обгрунтувати самоцінність гуманітарної методології;
-продемонструвати загальнонаукову значущість гуманітарної методології;
-використовувати потенціал гуманітарної методології для розв`язання конкретних проблем.
Робоча програма побудована за вимогами кредитно-модульної системи організації навчального процесу у ВНЗ з урахуванням рекомендацій, що передбачені Європейською кредитно-трансферною системою (ЕСTS).
Методичне забезпечення: опорні конспекти лекцій, інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни (ІКНМЗД), першоджерела.
Методи оцінювання: поточне тестування, оцінка за ІНДЗ, модульні контрольні роботи, залік. Робоча програма розрахована на студентів, які навчаються за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра, спеціаліста, магістра напряму “філософія”.

ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНИ

ЗМ 1. Становлення гуманітарних методологій

НЕ 1.1. Гуманітарна методологія, її сутність і особливості
Особливості філософсько-методологічної рефлексії гуманітарного пізнання та його передумов. Основні проблемні вузли методології гуманітаристики. Причини запізнілого формування гуманітарної методології.
Поняття епістемно-методологічного стандарту (ідеалу). Співвідношення методологічних норм математики, природознавства і гуманітарних наук. Гуманітарно-методологічна специфікація загальнонаукових критеріїв пізнання. Ціннісно-смислова визначеність знання як інваріант методології гуманітарного пізнання. Нежорсткість та плюралістичний характер гуманітарної методології.
Дискусії щодо статусу гуманітарної методології в сучасних умовах. Головні лінії зближення методологій “наук про природу” і “наук про дух”. Вплив на методологію гуманітарного пізнання інтеграційних процесів сучасної науки, її гуманізації та гуманітаризації.
Проблема реалізації евристичного потенціалу гуманітарної методології в сучасних умовах. Методологія гуманітарного пізнання як чинник перебудови методологічної свідомості післякласичної науки, здійснення гуманітарних експертиз і розробки можливих сценаріїв розвитку техногенної цивілізації.

НЕ 1.2.  Становлення методології гуманітарних наук
Суперечливість генези методології “наук про дух”.
Історицизм як принцип методології наукового пізнання, його сутність та розвиток. Передумови становлення ідей історицизму та їх поширення в гуманітаристиці. Різновиди філософського історицизму. Протилежність історицизму методології природознавства і метафізичній філософії історії. Особливості методологічної настанови німецького історицизму.
Формування натурцентристської та культурцентристської науково-дослідницьких програм та їх протистояння в методології “наук про дух”. Редукціоністський характер методологічних настанов натуралізму, їх значення як регулятивів гуманітарного пізнання. Культурцентристська дослідницька програма як вираження специфіки методології гуманітарно-епістемних досліджень.
Природа методологічного плюралізму “наук про дух”. Поліпарадигмальність гуманітарного пізнання. Сутність сцієнтистської парадигми та її специфікація в гуманітаристиці. Герменевтика як провідна парадигма гуманітарних досліджень. Особливості аксіологічної парадигми гуманітарного знання. Епістемно-гуманітарний потенціал феноменологічної парадигми.
Сутність кризи методології науки на рубежі ХІХ-ХХ ст. та її вплив на методологічні пошуки “наук про дух”. “Повороти” у філософії як чинники розбудови власне гуманітарної методології

НЕ 1.3. Природничонауковий методологічний редукціонізм в «науках про дух»
Редукціонізм, його сутність, різновиди та контексти функціювання. Методологічний редукціонізм як вияв тенденції до синтезу наукових знань. Активи і пасиви настанов редукціонізму та його альтернативи.
Передумови поширення ідей редукціонізму в гуманітарних науках. Світоглядні та методологічні засади парадигми механіцизму. Особливості механістичного редукціонізму в соціогуманітарному пізнанні та його наслідки. Критика обмеженості редукціоністських настанов редукціонізму в «науках про дух».
Біологічний редукціонізм, його зміст та функціональна специфіка. Біологізаторська інтерпретація життя і культури в німецькому романтизмі та «філософії життя». Поширення ідей біологічного редукціонізму на грунті позитивізму в Англії (Ч.Дарвін, Г.Спенсер) та Франції (Ф.Сент-Бев, І.Тен) та їх використання в дослідженні проблем моралі, літератури, мистецтва. Методологія біологічного редукціонізму в німецькій школі лінгвістики (А.Шлейхер, Ф.Бопп, Г.Штейнтль, Я.Грімм, В.Гумбольдт).
Причини сучасної актуалізації ідей редукціонізму в гуманітарних науках. Методологічний потенціал соціобіології, глобального еволюціонізму та синергетики в контексті гуманітарного пізнання.

НЕ 1. 4. Проблема специфіки методології “наук про дух” на етапі їх самовизначення
Антиредукціністські методологічні тенденції в “науках про дух”. Сенс дилеми сцієнтизм-антисцієнтизм в гуманітарних науках. Протистояння натурценристської та культурцентристської дослідницьких програм у пізнанні світу людини. Методологічні засади протиставлення “наук про природу” і “наук про культуру”.
Програма “критики історичного розуму” В.Дільтея як обгрунтування специфіки методології “наук про дух”. Історичність буття людини як предметне поле гуманітарного пізнання. Чпіввідношення пояснення і розуміння. Категоріальне значення тріади “переживання-вираження-розуміння”. Герменевтичні засади методології наук про дух.
Проблеми специфіки методології “наук про культуру” в Баденському неокантіанстві (В.Віндельбанд, Г.Ріккерт). Принципи розрізнення наук ідеографічних і номотетичних. Трансцендентальні цінності як основа доконечності та загальності гуманітарного знання. Пізнавальне значення настанови “віднесення до цінностей”. Проблема аксіологічного обгрунтування істинності гуманітарного знання.
Проблеми методології соціогуманітарного пізнання у “розуміючій соціології” М.Вебера. Спільність та відмінність природознавства і гуманітарних наук. Доведення взаємодоповнюваності ідеографії та номотетики, пояснення та розуміння. Цілераціональні діяння та їх інтерпретація. Конструкт “ідеальний тип”, його суть та пізнавальне значення. Принцип “віднесення до цінностей”, процедура оцінювання та проблема істини.
“Інституалізація” наук про дух і плюралізація їх методології. Натуралістичне тлумачення культури та “емпатичні” засоби її осягнення  (О.Шпенглер). Неогегелівський характер концепції “абсолютного історицизму” Б.Кроче і поєднання у пізнанні історії раціональних та ірраціональних підходів. Символічна природа культури і проблема її інтерпретації (Е.Кассірер). Гуманітарно-епістемний зміст і значення “методологічного індивідуалізму” історицистської концепції Р.Дж.Коллінгвуда.

ЗМ 2. Гуманітарні методології в контексті сучасного
філософського дискурсу

НЕ 2.1 Методологія історичного пізнання
Історія як об`єкт філософсько-методологічної рефлексії. Гуманітарно-парадигмальне значення методології історичного пізнання. Філософія історії як світоглядна і методологічна основа історичних досліджень.
Становлення та розвиток історіографії як методології історичного пізнання. Опозиція сцієнтистсько-позитивістського та антисцієнтистсько-ірраціоналістичного підходів історіографії. Співвідношення формаційної та цивілізаційної дослідницьких програм пізнання історії. Методологічні новації французької школи Аннали (М.Блок, Л.Февр, Ф.Бродель).
Проблема предмета історичної науки. Історія як минуле і як часовість людської життєдіяльності. Пізнавальне значення ідей християнської філософії історії. Всесвітня історія, її єдність та розмаїття як предмет історичного пізнання. Поняття історичної реальності.
Взаємозв`язок методу і предмета історичного пізнання. Співвідношення загальнологічних, філософських та історично-наукових методів осягнення історії. Принцип єдності історичного та логічного. Діахронічні та синхронічні підходи в історичному пізнанні. Метод “ситуаційних досліджень”. Нові інтерпретації ідеї цілісності історії та їх вплив на трансформацію сучасної методології історичного пізнання.
Співвідношення процедур пояснення та розуміння в історичних дослідженнях і проблема їх взаємодоповнюваності. Розмаїття форм пояснень історичних феноменів.
Особливості емпіричного та теоретичного рівнів історичного пізнання. Сутність і пізнавальне значення історичного факту. Проблеми теоретизації історичних досліджень та існування законів історії. Плюралізм як принцип сучасних історичних досліджень.
Принцип релятивізму і проблема істини в історичному пізнанні.

НЕ 2.2. Гуманітарно-методологічний дискурс в контексті трансформацій сучасної філософії
Особливості післякласичного гуманітарно-методологічного дискурсу. Вплив на методологію гуманітарних наук антропологічного, комунологічного, лінгвістичного «поворотів» в сучасній філософії. Інтегративні тенденції природознавства і гуманітаристики і форми їх вияву в методології. Фундаменталізація методології сучасної гуманітаристики.
Актуалізація проблеми смислотворення у феноменології Е.Гуссерля та її значення в «науках про дух». Гуманітарно-епістемний потенціал методу феноменологічної редукції. Ідея укоріненості науки в «життєвому світі» та її значення для гуманітарного пізнання.
Фундаментальна онтологія М.Гайдеггера як основа пізнання світу людини. Історичність людського буття і проблема єдності онтології, феноменології, герменевтики. Онтологія розуміння.
Принципи філософської герменевтики Г.-Г.Гадамера. Універсалізація проблемного поля герменевтики як практики. Сутність і структура герменевтичного досвіду. Нове тлумачення герменевтичного кола. Мовні засади розуміння. Герменевтика істини та її людинотворчий потенціал.
Е.Бетті: герменевтика як загальна теорія інтерпретації та методології гуманітарного пізнання. Форми інтерпретації та її правила (канони).
Гуманітарно-методологічні синтези П.Рікера. Модель «людини вольової» як основа філософування. «Археологія» і «телеологія» людського буття. Регресивний та прогресивний методи пізнання історії. Причини та сутність конфлікту інтерпретацій. Історія як часовість людського буття. Розповідна (нарративна) історія.
Теорія комунікативної дії (К.-О.Апель, Ю.Габермас) як синтез ідей герменевтики та аналітичної філософії та її гуманітарно-методологічне значення. Зміщення проблем філософії у сферу комунікативного досвіду. Поняття комунікативної раціональності. Обгрунтування взаємодоповнюваності пояснення і розуміння. Проблема інтерсуб`єктивності.

НЕ 2.3. Постмодерністська методологія і гуманітарні науки
Полісемантичність терміну «постмодернізм». Критерії розрізнення епох модерну і постмодерну. Соціокультурні засади суспільства постмодерна. Ситуація постмодернізма у філософії як вияв становлення нових форм сучасної цивілізації.
Філософсько-постмодерністська критика основних ідей та принципів методології модерну (європоцентризму, раціоналізму, гносеологізму, методологізму, фундаменталізму, логоцентризму). Постмодерністська апологія відкритості і повноти людської суб`єктивності. Універсалізація хаосу як парадигми сучасної культури та наукового пізнання.
Не-методичний характер постмодерністської методології, її умовність та плюралістичний характер. Постмодерністська деканонізація класичних методологічних опозицій. Текстова реальність і специфіка її осягнення. Гуманітарно-епістемне значення процедур “зміщення”, “деконструкції”, “гносеологічної чутливості”.
Постмодерністське тлумачення науково-гуманітарного дискурсу М.Фуко. Поняття “епістема” та її історичні форми. Інтерпретація відношення “знання-мова-влада”. Постмодерністська критика нормативізму методології фрейдизму (Ф.Дельоз, Ф.Гваттарі). Легітимація “шизоаналізу” як методу гуманітарно-наукового пізнання.