Оновлено
2019-10-03
13:53

Навчальні дисципліни

Назва дисципліни: Філософія СходуШифр дисципліни: 6.02.03.01
До списку дисциплін
Загальний опис дисципліни
Дисципліна «Філософія Сходу» є нормативною навчальною дисципліною циклу професійної та практичної підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр», призначена для викладання студентам ІІІ курсу за спеціальністю «філософія» та «релігієзнавство» на філософсько-теологічному факультеті. Навчальним планом передбачено 90 годин (з них: 18 год. – лекції, 18 год. – семінари, 54 години – самостійна робота студента); програма структурує навчальну дисципліну на два змістові модулі, які оцінюються: 25 балів – перший модуль, 35 балів – другий модуль; підсумовується вивчення дисципліни заліковим контролем у 40 балів.
Метою навчальної дисципліни є засвоєння змісту філософських розмислів видатних мислителів Стародавності та принципів їх історико-філософської реконструкції; глибоке і творче засвоєння основ філософських вчень мислителів та шкіл стародавнього Сходу як однієї із важливих складових історії світової філософії.
Завданням дисципліни є надання студентам основ теоретичних знань з філософії Давнього Сходу; формування вмінь та навичок вивчення і осмислення неповторності філософських ідей філософії Давнього Сходу; ознайомлення із сучасним станом вивчення історичного філософського надбання щодо філософії Давніх Китаю та Індії.
Предмет навчальної дисципліни включає філософські спадщини Давніх Індії, Китаю, охоплює філософські вчення бл. ІV ст. до н.е. - X ст.н.е. (починаючи з класичних шкіл індійської філософії  і завершуючи синкретичними вченнями тантризму, ламаїзму, дзен-буддизму).

Компетенції, якими має володіти студент вивчаючи дисципліну:

Студент повинен знати:
•    особливості та характерні риси західного та східного типу цивілізацій;
•    особливості східного та західного філософствування і їх певну взаємодоповнюваність;
•    умови й особливості зародження і можливі форми вираження світоглядної проблематики;
•    найперші джерела філософської думки Давніх Індії та Китаю;
•    найперші проблеми, які ставила та вирішувала давньосхідна філософська думка;
•    основні філософські питання, сформовані мислителями Стародавнього світу та ключові методологічні принципи історико-філософських досліджень їх філософської спадщини;
•    теоретичні основи філософської думки Давнього Сходу;
•    основи вчень провідних представників філософії Давнього Сходу;
•    на базі класичних методів пізнання володіти категоріальним та понятійним апаратом Східної філософії.

Студент повинен уміти:
•    порівнювати між собою провідні ідеї філософських шкіл Давнього Сходу;
•    виділяти у філософських текстах саме те, що є характерним для східного типу мислення;
•    оцінювати світоглядну цінність ідей давньосхідної філософії;
•    здійснювати самостійний аналіз змісту філософських текстів Давнього світу;
•    застосовувати форми та способи східного філософського дискурсу для обґрунтування та збагачення власного світогляду, вдосконалення особистої культури філософування;
•    аналізувати філософські тексти Давнього Сходу; використовувати набуті знання та навички щодо аналізу сьогодення.
Основними формами освоєння дисципліни є лекції та семінарські заняття, а також самостійне опрацювання студентами першоджерельної літератури. Програма дисципліни передбачає надання студентам базових знань предмета, які надалі використовуватимуться ними при написанні рефератів, курсових та дипломних робіт.
Програма побудована за вимогами кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах та узгоджена з примірною структурою змісту навчального курсу, рекомендованого Європейською Кредитно-Трансферною Системою (ЕСТS).

ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНИ

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І
ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО
СВІТУ В ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКОМУ ПРОЦЕСІ.
ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ СТАРОДАВНЬОЇ ІНДІЇ

НЕ 1.1. УМОВИ ФОРМУВАННЯ ТА ЗАГАЛЬНІ РИСИ ФІЛОСОФІЇ СТАРОДАВНОСТІ


Вступ. Стародавня східна філософія як складова світового історико-філософського процесу
Виникнення філософії як фундаментальна теоретико-методологічна проблема. Співвідношення наукового та міфологічного світогляду. Визначення понять: міф, епос, традиція. Філософія та історія філософії. Філософська творчість у минулому як предмет історії філософії. Мета і завдання історико-філософської науки. Основні методологічні принципи історико-філософських досліджень, їх співвідношення з методологічним засадами інших історичних наук. Проблема періодизації історії розвитку філософського знання. Співвідношення змісту понять філософія, мудрість, світогляд, практика. Джерельна база дослідження філософії Стародавнього світу, її особливість та складність реконструкції автентичного змісту. Підстави заперечення належності східних духовних традиції до історії філософського знання.

Специфіка культурного середовища східної традиції філософування
Специфіка співвідношення творчості та традиції у мистецтві Сходу. Традиції театрального мистецтва та його соціальні функції у різних культурних осередках сходу. Компаративний аналіз історії розвитку жанрів та напрямів театру у Європі та в східних країнах.
Ритуальне та естетичне значення танцю у Бірмі, Індії, Китаї, та Тайвані. Символізм та догматизм танцювального мистецтва, його інтегрованість у соціальну структуру східних країн.
Образотворча та архітектурна спадщина Сходу. Особливість буттєвого статусу візуального образу та його філософсько-релігійний зміст. Багатоманіття архітектурних традицій Сходу, їх зв'язок з уявленням про світобудову та світопризначення.
Сенсожиттєві запити у індуїзмі, уявлення про смерть. Обов’язок як призначення людини у соціокультурних традиціях Китаю і Японії. "Я" та "Ми" як основа захисту від "абсурду" і страху смерті. Бойове мистецтво та ідеал воїна, що не прагне перемагати.
Світоглядні передумови становлення стародавньої східної філософії. Джерела та витоки філософії Сходу. Особливості східного світосприйняття. Відмінні риси східної та західної філософських традицій. Характерні риси східної філософської термінології. Актуальність перегляду традиції протиставлення філософії Сходу філософській традиції Заходу. Географія ідей східної філософії, її джерельна база та особливості збереження. Культурне багатоманіття Сходу. Характеристика світоглядних первнів східної філософії.

Умови формування та загальні риси філософії Стародавності.
Рабовласництво та його вплив на світогляд стародавньої людини. Нові форми раціональності як умови теоретичного виділення людини. Духовна культура Месопотамії та Єгипту. Умови формування та загальні риси перших паростків вільнодумства Стародавності. Перші паростки теоретичного мислення Месопотамії та Єгипту. Раціональне ставлення до процесі і явищ серед шумерів та ассирійців. Предфілософія Єгипту та Вавілонії. Літературна спадщина Давнього Єгипту: «Казка про двох братів», «Казка про красномовного селянина», «Бесіда розчарованого зі своєю душею», «Речення Іпусера», «Пророцтво Неферті», «Суперечка людини і Ба», «Пісня арфіста», «Повчання гераклеопольського царя до свого сина Мерикара», «Книга мертвих». Літературна спадщина Вавілонії: «Епос про Гільгамеша», «Діалог пана з рабом», «Поема страждаючого праведника», «Поема про Атрахасіса», «Енума еліщ» («Коли вгорі…»).

НЕ 1.2. СВОЄРІДНІСТЬ ДАВНЬОІНДІЙСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

Початок філософії в Стародавній Індії
Специфіка та історія соціокультурного середовища стародавньої Індії, головні світоглядні категорії. Особливості санскриту, та проблеми перекладу на європейські мови. Структура джерельної бази історико-філософських досліджень стародавньої Індії. Філософія стародавньої Індії очима європейців.
Витоки формування давньоіндійської філософії. Уявлення про "класичну (традиційну) філософію Індії". Періодизація давньоіндійської філософії: ведичний, епічний та класичний періоди. Передфілософія ведичного періоду та її першоджерела.

Ведична філософська спадщина
Історичний огляд Стародавньої Індії (XVI – II ст. до н. д.). «Веди» як духовне підґрунтя філософського знання. «Веди» – найдавніша пам'ятка духовної культури арійської Індії. Цілеспрямованість Вед. Поетика Вед. Значення ритуалу жертовності.
"Веди" – найдавніший поетичний, релігійний та філософський твір людства. Змістовні та жанрові особливості текстів "Самхітів", "Брахманів", "Араньяків" та "Упанішад". Значення ритуалу жертовності. Мандала. Форма знання "Вед" (шруті – одкровення). Співвідношення релігійних уявлень та філософських запитувань в Упанішадах. Діалектична єдність Атмана і Брахмана. Уявлення про абсолютну особистість.
Структурна особливість змісту "Самхітів": рігведи (веди гімнів), сама- веди (веди пісень), яджурведи (веди ритуалів), атхарваведи (веди потаємного знання). Веди-загадки (Х мандала) – зародок філософського знання. Постановка питання про "Єдине" – основне питання філософії.
"Веданги" як комплекс знань практичного характеру. Засоби формування перед філософського знання: слово – міф, ритуал – жест, табу. "Веданга" – п’ята веда або "веда вед". Форма знання "веданги" (смріті – запам ятовування). "Веданта": епос, пурани ("минулий"), ітіхаси ("так то було" – спроба історичних переказів), дхармашастри (закони, сутри). Смріті, як людське досвідне знання. Ріші – поет-пісняр (першообраз Індійського мудреця). Поняття мандали.
Структурна особливість Вед: Рігведи (веди гімнів), Самаведи (веди пісень), Яджурведи (веди ритуалів), Атхар-ваведи (веди заговорів), Веди-загадки (X мандала) – зародок філософського знання.
Форма знання «смріті» (запам'ятовування): епос, пурани («минулий»), ітіхаси («так то було» – спроба іс чних переказів), дхармашастри (закони, сутри). Смріті як людське, досвідне знання.
Перхід від міфу до філософського знання.
Ведійський міф та його розвиток у змісті ведійського знання. Індійський та ведійський міф. Спроба вияву: номірності розвитку ведійського знання. Перехід від політеїзму до монотеїзму. Космічний закон «ріта» (до; першообраз понять: карми, сансари, дхарми). Акти-інваріанти та пошук опори. Космологічний (центр всесвіт; космогонічний (пошук першоначала) міф. Розрив «Неба» та «Землі». «Піднебесся». Праджапаті (самозароджеі-Атман-Брахман як єдине.
Епічний період розвитку філософської думки в Індії. Загальна характеристика першоджерел. Зміст творів "Рамаяна" та "Махабхарата" у історичних релігієзнавчих та історико-філософських розвідках. Кодекс законів "Ману". Переорієнтація світоглядних спрямувань авторів епічної літератури.

Упанішади (VIII – VII ст. до н. д.) – перша спроба філософського знання
Відносна самостійність та взаємозв'язок з Ведами. Брахмани, аран'яки, Упанішади. Пошук першопринци Ут-гіт-ха (тріада: життя, смерть, безсмерття; Рігведи, Самаведи, Яджури і т. ін.) – принцип спроби систематиза знання. Найбільш давні "Упанішади": "Брихадараньяка", "Чхандогья", "Тайттірія", "Айтарея", "Каушитака". Філософська особливість упанішад: тотожність суб’єкта та об єкта ("Ти – одне з Тим"), вчення про опосередкування пізнання (прану-дихання), вчення про ритм, вчення про норму поведінки. Діалог вчителя та учня. Езотеричність знання. Споглядальність та йога (самадхі – зосередження) в упанішадах. Міфічне забарвлення "Упанішад": образність та метафоричність викладу, ототожнення прани з космічною силою (вітром), про посмертний шлях людей (карма та сансара). Упанішади – духовне підґрунтя ортодоксальної філософії в Стародавній Індії (веданти). Нефілософська особливість Упанішад: образність та метафоричність викладу, ототожнені прани з космічною силою – вітром, про смертний шлях людей (сансара та карма), про бесмертний шлях богів.

Даршани – перші філософські школи Індії
Специфіка мети й призначення постановки філософських питань мудрецями стародавньої Індії. Традиція і творчість у культурі стародавньої Індії. Багатозначність слова «даршана». Сенс філософствування – звільнення від страждань. Головна ознака філософського знання: пошук першопринципу, системність мислення, концептуальність, звернення до аналізу мови звернення до логіки. Йога – безпосередня практика філософствування.
Даршани – філософські школи класичного періоду. Традиція типізації згідно ставлення до самхітів (астика, настика). Базові поняття філософської картини світу у стародавній Індії. Даршана як особистий досвід філософування. Сутра та каріки як жанр філософського тексту. Специфіка статусу ведичної літератури у системі поглядів представників різних даршан.

Ортодоксальні даршани Стародавньої Індії
Головна ознака ортодоксальних даршан: абсолютизація сакрального Ведійського тексту; абсолютизація Абсо-1 люту (Брахман-Атман). Особливість даршан як особливість засобів пізнання Абсолюту (субстанції).

Філософія ньяя та вайшешика
Даршана "ньяя" та даршана "вайшешика": історія взаємин. Теорія пізнання та логіка даршани "ньяя". Засновник – мудрець Гаутама (Акшопада). Етимологія назви ("н яя" – правило, метод, канон, силогізм) Першоджерело : "Н яя – сутра". Вчення про процес пізнання, про форми мислення та риторику. Оригінальна розробка понять "сприйняття" та "умовивід"( так звана теорія "проникнення").Вчення про успіх звільнення індивідуального "я" від страждань як критерій істинності знання.
Гносеологічне спрямування розмислів представників даршани Ньяя та метафізика школи Вайшешика. Спільна для цих даршан емпіристська спрямованість. Ідея причинно-наслідкового зв'язку та Божественного Принципу як детермінанти буття. Увага до мовних та мовленнєвих конструкцій.
Ключові світоглядні питання у розмислах прихильників даршани "вайшешика". Засновник мудрець Улука (Канада). Етимологія назви ("вішеша" – характерна, особлива). Першоджерело: "Вайшешика – сутри". Сім категорій, що розкривають світ як рухому субстанцію, яка складається з дев яти елементів (земля, вода, вогонь, повітря, ефір, час, простір, душа, ум-манас) та знаходиться у стані створення та руйнування. Відношення вайшешика до бога, карми та йоги. Вчення про індивидуальне "я", про його "вішешу"(особливість) і про свободу, як результат звільнення від страждань.

Філософська система санкх'я
Уявлення про співвідношення "пракриті" та "пурушу" у даршані "санкх'я". Засновник – мудрець Капіла. Етимологія назви ("перелік"). Першоджерело : "Санкх'я-каріки". Пропозиції: визначення двох субстанцій та їх взаємодії як процесу еволюції світу. "Пракриті" – абсолютний розвиток, що здійснюється за допомогою взаємодії трьох гун ("саттва" – світла, "тамас" – темна, "раджас" – енергія). "Пурушу" – абсолютне "Я", яке як абсолютний спокій є засобом врівноваження і співвідношення внутрішнього та зовнішнього світу. Уявлення про "гуни". Фактичний атеїзм філософії санкх'я. Диференціація пурушу та пракриті, як умова особистого звільнення. Три джерела знання: чуттєвість, умовивід і знання – шруті. Відмінність між "річчю-у-собі" та "річчю-для-нас". Ідея причинно-наслідкового зв'язку як реалізації наслідків, закладених у причині. Значення просвіти в становленні вільної особистості.

Філософія йоги
Даршана "йога" (Патанджалі), як спроба теоретичного обґрунтування вже існуючої практики. Засновник – мудрець Патанджалі. Етимологія назви ("йога" – приборкання). Першоджерело: "Йога – сутри Патанджалі". Історія виникнення. Чотири стадії шляху до просвітлення. Ідеал повної інтеграції з об єктом (самадхі). Вчення про свободу та звільнення індивідуального "я" від страждань. Концепція особистісного божества – Ішвари. Вісім складових класичної йоги. Медитація як спосіб розчинення свідомості в Абсолюті. Пурва-міманса – вчення про дотримання приписів Вед. Уттара-міманса – вчення про природу реальності. Догматичний характер школи Міманса. Актуальний феноменалізм та абсолютна цінність ведичного знання.

Філософська система міманси
Ортодоксальність поглядів представників даршани "міманса". Засновник – мудрець Джайміні. Етимологія назви ("міманса" – глибокі розмисли, дослідження). Першоджерело: "Сутра" Джайміні. Теорія пізнання "міманси" (природа та витоки пізнання, достовірність пізнання, розмисли про помилку). Вчення "міманси" про потенціальну енергію. Вчення про душу. Релігія та етика "міманси". Концепція обов язку. Вчення про благо.
Зв'язок філософії Міманси з практикою. Пурва (перша) Міманса. Мета філософствування: отримання порятунку, блага, насо-'І лоди, енергії. Засоби філософствування: і) Практичний – ритуал; 2) Теорія пізнання: Умови пізнання: а) непола-| маність органів відчуття, б) існування об'єктів; в) виникнення віри. Дві форми процесу пізнання: безпосереднє І знання та знання опосередковане. Теорія про «первісно існуючі звуки» – особливі субстанції.

Філософська система веданти
Ортодоксальна даршана "веданта". Засновник – мудрець Бадараяна. Етимологія назви ("веданта" – кінець вед.). Першоджерело: "Брахма-сутра" Бадараяни. Походження та розвиток "веданти". Перше філософське узагальнення упанішад. Єдність та різноманітність поглядів "веданти". Вчення про "Я" та про Бога. Вчення про Брахмана-Атмана. Розвиток поглядів на світ у веданті. Монізм Шанкари. Світ як ілюзія (майя) у вченні Шанкари. Обмежений монізм Рамануджи. Вчення про звільнення від страждання. Кармічна теорія причинно-наслідкових зв'язків. Адвайта-веданта Шанкарі: два рівні осягнення істини; знання як умова звільнення. Вішішта – адвайта – веданта Рамануджі: триєдність реальності – матерія (ачіт), душа (чіт), Бог (Ішвара); концепція персоніфікованого божества – Інвари; якісне розмежування "Я" і Абсолюту. Дуайта-веданта Мадхва: персоніфікація божества (Вішну); реальність існування виявленого "Я"; служіння Богу як умова звільнення класифікація особистісних душ.


Неортодоксальні даршани Стародавньої Індії
Головні ознаки філософствування неортодоксальних даршан: 1) Заперечення Ведійського авторитету; 2) Запе¬речення сакрального знання взагалі; 3) Заперечення Абсолюту (субстанції).

Джерело пізнання у вченні "чарваки-локаяти"
Перші спалахи матеріалістичної філософії Стародавньої Індії. Теоретичне джерело: Махабхарата («Мокшадхарма», «Анугіта»). Проблема визначення часу виникнення. Етимологія назви. Перші вчителі: Бхрігу, Бхарадваджи. Критика тези про божественне походження світу. Негативне ставлення до сакрального знання. Негативне ставлення до "потойбічного світу та безсмертя". Критика жертовності. Вчення про першоелементи (земля, вода, вогонь, повітря).Теорія пізнання: вчення про умовивід. Відношення до інтуїції. Вчення про страждання та насолоду у житті. Зміст поняття "насолода". Гедонізм чарваків-локаятів. Чуттєва насолода – головна уява про щастя. Сенс та призначення життя у вченні локаятиків.

НЕ 1.3. ФІЛОСОФІЯ ДЖАЙНІЗМУ

Філософія джайнізму (IV ст. до н. д.).
Джайнізм – даршана і релігія. Етимологія назви ("джайни" – переможці). Засновники – мудреці Паршва та Махавіра (Вардхамана). Першоджерело: "Сіддханта". Головна мета вчення: звільнення від страждань (Мокша). Критика ведизму та ритуалізму. Уявлення про світобудову. Авторитет "тіртханкарів" (тих, що ведуть крізь океан буття). Теорія пізнання джайнів (природа та види пізнання; джайнська теорія суджень), релятивність знання, вчення про опосередковуючий елемент пізнання – "деяким чином". Метафізика джайнів: джайнська концепція субстанції, класифікація субстанцій, душа (джива), неживі субстанції (аджива). Специфіка етичних поглядів джайністів. «Три перлини» джайнів: правильна поведінка, правильне пі¬знання, правильна віра. Етика джайнів як вчення про правильну поведінку ("ахімса", "сатя", "астея", "апаріграха"). Дві секти джайнізму: шветамбари ("одягнені у біле") , дігамбари ("одягнені у простір")."Три перлини" джайнізму та чотири шляхетних істини у буддизмі. Теорія пізнання джайнів: дуалізм світу (аджива та джива). Роз'єднання світу – засіб отримання порятунку. Форми знання (маті та шруті). Три щаблі пізнання. Відношення джайнів до бога.

НЕ 1.4. ФІЛОСОФІЯ БУДДИЗМУ

Філософія буддизму (VI ст. до н. д.).
Постать Будди Гаутами (Будда – "просвітлений") або Шакя Муні у ранньому буддизмі. Першоджерело: "Палійський канон" (Тріпітака), "Дхаммапада" (Ш ст. до н.е.). Специфіка світовідношення у буддизмі. Заперечення метафізики. Метаметафізики раннього буддизму – звільненя від страждання. Життя як страждання. Критика Абсолютного (Авторитарного) та матеріалі¬стичного знання. «Серединний шлях». Чотири шляхетні істини та восьми кроковий шлях досягнення самадхі (зосередження, заспокоєння). Головні філософські поняття: анти-душа, дхарма та нірвана. Вчення про дхарму. Поглиблення вчення про дхарму. Метафізика очищення (катарсису). Позитивні та негативні дії. Обов’язок. Відплата. Вчення про елементи анти-душі. Позитивні, негативні та серединні елементи енергії. Згасання енергії. Нірвана. Плюралізм та релятивізм вчення раннього буддизму. Містична інтуїція та закон причинної взаємодії. Йога Шак я Муні та йога Патанджалі: спільне та особливе. Буддист у системі соціальних відносин. Уявлення про час, простір, індивідуальність та її звільнення у ранньому буддизмі. Вплив релігійного вчення буддистів, на суспільний розвиток Індії, Китаю та інших країн. Актуальність філософської спадщини буддизму в сучасності.

Зусилля шравакі (тих, що слухали) зафіксувати і зберегти вчення Будди Гаутами. Релігійне та історичне значення діяльності шравак. Ключові релігійно-філософські постулати їх вчення. Розбрат між школою Стхавіра та махасангхіками у тлумаченні властивостей архатов. Школа Ватсіпутра: теза про збереження особистості у нірвані. Стародавні школи Хінаяни.
Вчення про призначення бодхісатви у Махаяні. Мадхьяміка і вісім заперечень Нагарджуни. Тлумачення феномену часу і простору. Ідеал звільнення та розмисли щодо дійсності і порожнечі. Причини та чинники розповсюдження буддизму за межами Індії. Ваджраяна і тантризм.
Специфіка поглядів тих хто сповідує ламаїзм. Чотири великі школи тибетського буддизму. Утруднення та міфи спроб раціонального осягнення тибетського буддизму.
Медитативна практика школи Тянтай та її першоджерела. Школа "Чистої землі", або школа Лотоса, та її практична спрямованість. Мовчання, порожнеча і єдність дійсності як серцевина вчення школи Хуаянь. "Прямий шлях" шкіл Дхьяна і Чань. Школа Фасян, або школа "Знаків, що характеризують існування".
Буддизм у Японії. Школи Санрон, Куся, Дзедзицу, Ріцу, Хоссо, Кегон. Тяжіння до образного виразу змісту вчення у школах Тендай і Сігон. Виникнення і розповсюдження Дзен. Інтерпретація пробудження як кінцевої мети.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІ
ФІЛОСОФІЯ ДАВНІХ КИТАЮ ТА ЯПОНІЇ

НЕ 2.1. ФІЛОСОФІЯ ДАВНЬОГО КИТАЮ. КОНФУЦІАНСТВО


Початок філософії у Китаї
Історичний огляд Стародавнього Китаю (XXI – II ст. до н. д.). Специфіка соціально-культурного середовища стародавнього Китаю. Основні етапи розвитку стародавньої китайської філософії. Образ Стародавнього китайського мудреця «шен-жень». Воля звільнення від протиріччя (верх-низ, Небо-Земля, Дух неба-Дух предків, воля імператора – воля народу). Пошук Єдності світу. Споглядання природи та практичність – характерні риси філософствування стародавнього китайця. Невідокремленість суспільства від природи. Відношення до смерті та безсмертя. Вчення про Інь та Янь у філософській культурі Китаю. Ритуал у культурі та філософії стародавнього Китаю.
Загальна характеристика ієрогліфічної писемності та її можливий вплив на світогляд авторів "П'ятикнижжя". Ключові теми розмислів у творах У-цзин (п'ятикнижжя): Ши-цзин, Шу-цзин, І-цзин, Лі-цзин і Чун-цю (Книга давнини, Книга пісень, Книга історії, Книга гір та морів, Книга порядку, Книга перемін, Книга гармонії тьми та ін.) – перша пам’ятка духовної культури Стародавнього Китаю.
Перехід від китайського міфу до філософствування. Особливість китайського міфу: історизація (евгемеризація) міфічних персон, зооморфність духів, ознаки нерозчленованості у ряді міфічних предків, Шан-Ді та Пань-гу (міфі¬чний герой) як праотець природи.
Міфічний герой Фу-сі та історія виникненя графічної книги І-цзин (книги змін). І-цзин – зародок філософсько¬го знання. Принцип Єдності світу – протиріччя Інь-ян та ци. Абстрактний вираз закономірності розвитку природи (внутрішнього та зовнішнього світу). Значення ворожби у безпосередній філософській практиці стародавнього ки¬тайця. Розвиток уяви про п'ять «стихій».

Філософія конфуціанства (VI – V ст. до н. д.)
Біографія Кун-фу-Цзи – засновник конфуціанства. «Лунь-юй»-першоджерело конфуціанства. Час написання "Лунь-Юй". Конфуціанське визначення "Дао". Обов’язок у системі філософських категорії стародавнього Китаю. Моральний приклад як норма управління наро¬дом. Воля предків як підґрунтя філософування Конфуція. Ідеал доброчесності та ознаки утопізму у соціально-політичному вченні Конфуція. "Атака на серце" (совість) як принцип управління народом. Етичні ідеї Конфуція. Культ минулого та консерватизм у вченні Конфуція. «Виправлення імен» – катарсис істинного знання. Мета і призначення життя за Конфуцієм. Формування особистості та освіта у вченні Конфуція. Образ "шляхетного мужа". Уявлення про долю в китайській філософії. Культ предків та ритуал у системі філософських поглядів Конфуція. Специфіка конфуціанства як релігії. «Взаємність», «золота середина», «людяність» – ключові поняття філософствування Конфуція. Відношення до батьків, відношення до освіти, відхід від натуфілософії, образ «шляхетного мужа» та інші питання у збірнику афоризмів «Лунь-юй». Учні Конфуція (Мен-цзи, Сюнь-цзи). Учні Конфуція. Філософське вчення Мен-цзи. Філософське вчення Сюнь цзи (визначення сутності людини). Подальша доля конфуціанства в Китаї. Роль конфуціанства в історії розвитку китайської державності.

Філософські школи Стародавнього Китаю
Виникнення філософських шкіл: даоцзя – школа даосистів, жуцзя – школа службових людей (конфуціанство), моцзя – школа моістів, фацзя – школа законників (легістів), мінцзя – школа номіналістів (софістів), інь-ян-цзя – наурфілософська школа.
Індивідуалістична філософія Чжуан-цзи (Чжоу Чжуан). Суб єктивізм у поглядах. Визначення "Дао". Усамітнення. Нігілістичне ставлення до філософії взагалі, до об єктивних критеріїв пізнання, до абсолюту, до "я". Релятивістська софістика. Розуміння свободи. Декаданс та художня форма філософування.

Філософська школа моїстів (V – IV ст. до н. д.).
Першоджерело: "Книга Мо" ("Мо цзи"). Засновник – вчитель Мо Ді. Відхід від конфуціанства. Філософія "всезагальної любові". Відхід від конфуціанства. Головні напрямки вчення: вчення про "Небо", антропоморфізм, заперечення долі, визначення народу, практичні основи знання. Знання народу як критерій істини.

Філософська школа «закону» (фа-цзя) (IV – III ст. до н. д.). Фей-цзи та Шан Ян
Філософія легістів в Стародавньому Китаї. Першоджерело: "Шан цзюнь шу"(Книга правителя області Шан), "Хань Фей-цзи". Засновники: Шан Ян, Шень Бухай, Шень Дао, Хань Фей цзи. Зв'язок поглядів Фей-цзи з даосизмом. Філософія легістів як антиморальна філософія. Критика конфуціанства. Критика філософії взагалі. Розвиток поглядів на філософію представників школи легістів. Філософія Шан Яна як антиморальне вчення, критика конфуціанства. Заперечення совісті. Страх як принцип філософування та політичної дії. Настанови для народу. Філософія чиновниц¬тва. Реформи Шан Яна. Значення імперії Цинь для розвитку духовності та філософського світогляду Китаю. Перервана традиція. Шень Бухая на підгрунтті "влади". Реформи Шень Дао на підгрунтті "мистецтва керування". Філософія Хань Фей Цзи як заперечення філософії Конфуція. Реформи Хань Фей Цзи на підгрунтті "закону". Сутність людини, філософія історії, призначення освіти та її реформа. Визначення "Дао" та "Де".

Відтворення духовності в епоху Хань. Доля філософських шкіл. Відтворення конфуціанства
Значення імперії Цинь для розвитку духовності та філософського світогляду Стародавнього Китаю. Перервана традиція. Доля філософського вчення, філософських шкіл та філософів. Відтворення конфуціанства. Філософія Дун Чжун-шу (П ст. до н.е.). Дун Чжун-шу як глава ханських конфуціанців. Вчення про взаємодію "Неба" та "Людини" у праці "Три відповіді про небо та людство". Вчення про "Дао". Натурфілософські погляди Дун Чжун-шу. Антидіалектика. Погляд на циклічність історії.

НЕ 2.2. ФІЛОСОФІЯ ДАОСИЗМУ

Філософія класичного даосизму (VI – V ст. до н. д.)
Епоха Чжоу (Східне Чжаньго) – епоха "держав що знаходяться у стані боротьби" та "золоте сторіччя китайської філософії". Традиційні та нетрадиційні погляди на засновників даосизму. Легендарна особистість Лао-цзи, Лао-День (Лі Ер). Постать Лао-Цзи з точки зору легенд та історичної науки. «Дао-де-цзин» – першоджерело даосизму. Час і умови створення "Дао-де-Цзин". Вчення про Дао, сучасні спроби раціоналістичної інтерпретації. Визначеність та невизначеність Дао. Дао як небуття, заперечення субстанції. «Дао» як принцип зародження та «Дао» як закономірність світу. «Де» як принцип становлення. «Де» як можливість визначеного Дао. Мета і призначення процесу пізнання, специфіка діалектики у поглядах Лао-Цзи. Співвідношення Дао і Де. Ідеал "недіяння" та принципи соціалізації тих, хто сповідує даосизм. Питання благочестя образу наймудрішого, управління державою, визначення народу, відношення до освіти, діяльності та недіяльності у «Дао-де-цзин». Соціально-політичні погляди Лао-Цзи. Роль даосизму в історії Китаю. Магія та легенди даосів.

НЕ 2.3. ФІЛОСОФІЯ ТАНТРИЗМУ

Філософські ідеї тантризму
Витоки тантризму. Основні концепції тантризму. Окультна традиція. Ритуали. Медитативні практики тантризму. Візуалізація, мандала, мудра.
Шива та Шакті. Сексуальність та аскетизм. Кундаліні. Союз матерії та свідомості.
Буддійський тантризм. Мудрість та співчуття. Буддизм у Тибеті. Чистий розум. Міларепа.

НЕ 2.4. ФІЛОСОФІЯ ДЗЕН-БУДДИЗМУ

Філософія Дзен-буддизму
Витоки та розвиток Дзен. Метафізика та гносеологія Дзен. Етична та естетична концепції Дзен. Медитація у Дзен. Поняття Саторі. Відмінність філософії Дзен від класичного буддизму. Основні представники Дзен-буддизму в Китаї.Чуттєво-емоційний зміст Дзен-буддизму.

Японська філософія. Філософія Дзен
Естетизм японського світосприйняття. Ключові засади японської філософії. Філософські ідеї синтоїзму. Метафізика та гносеологія Дзен. Етична та естетична концепції Дзен. Етика та естетика Бушідо. Морально-етична доктрина Шинобі. Витоки та розвиток Дзен. Особливості Дзен. Риндзай-Дзен. Сото-Дзен. Просвітлення у процесі медитації. Природа Будди. Практика Дзен. Анархія і дисципліна. Естетика Дзен.
Перелік джерел, які пропонуються для засвоєння курсу

1.    Абаев Н.В. Чань-буддизм и культурно-психологические традиции в средневековом Китае. Новосибирск, 1989.
2.    Аверинцев С. С. Западно-восточные размышления или о несходстве сходного // Восток — Запад. Исследования. Переводы. Публикации. — М., 1988.
3.    Айтарея-брахмана//Древнеиндийская философия. – М., 1972.
4.    Андросов В.П. Буддизм Нагарджуны. – М., 2000.
5.    Андросов В.П. Словарь индо-тибетского и российского буддизма. – М., 2000.
6.    Антология даосской философии. – М., 1994.
7.    Антология мировой философии. — Т. 1, кн.1. — М.,1969.
8.    Ахтарваведа//Древнеиндийская философия. – М., 1972.
9.    Бамбуковые страницы: Антология древнекитайской литературы. – М., 1994.
10.    Бешем А. Чудо, которым была Индия. – М., 1977.
11.    Бонгард-Левин Г.М. Древнеиндийская цивилизация. М., 1993.
12.    Бродов В.В. Истоки философской мысли Индии М., 1990.
13.    Буддизм в переводах. Альманах. – С.-Пб., 1993.
14.    Буддизм в Японии. – М., 1993.
15.    Буддизм: история и культура. – М., 1989.
16.    Буддийский взгляд на мир. – С.-Пб., 1994.
17.    Васильев Л. С. Проблемы генезиса китайской мысли (формирование ос¬нов мировоззрения и менталитета). М., 1989.
18.    Васильев Л.С. История религий Востока. – М., 1983.
19.    Введение в буддизм. Под ред. В.И. Рудого. – С.-Пб., 1999.
20.    Вовк С.М. Даосизм: вчення та світогляд. – Чернівці, 2003.
21.    Гессе Г. Сіддхарта // Всесвіт.—1990.—№3.
22.    Го Можо. Философы Древнего Китая. М., 1961.
23.    Гусева Н.Р. Индуизм. – М., 1977.
24.    Давид-Неэль А. Мистики и маги Тибета. – М., 1991.
25.    Далай-лама. Мир тибетского буддизма. – С.-Пб., 1996.
26.    Дандекар Р.Н. От вед к индуизму: эволюционирующая мифология. – М., 2002.
27.    Дао и даосизм в Китае. – М., 1982.
28.    Джатаки. Пер.Б.Захарьина. – М., 1979.
29.    Древнекитайская философия. Собр. текстов в 2-х тт. М., 1973.
30.    Древнекитайский философ Мо Ди, его школа и уче¬ние. М., 1985.
31.    Дхаммапада. Пер. с пали, введение и комментарии В.Н.Топорова. – М., 1960.
32.    Дюмулен Г. История Дзен-буддизма. Индия и Китай. – М., 1994.
33.    Ермаков М.Е. Мир китайского буддизма. – С.-Пб., 1994.
34.    Ермакова Т.В., Островская Е.П. Классический буддизм. – С.-Пб., 1999.
35.    Жерне Ж. Древний Китай. – М., 2006.
36.    Жизнь Будды, индийского учителя жизни. Пять лекций по буддизму. – Самара, 1998.
37.    Завадская Е.В.Восток на Западе. – М., 1970.
38.    Избранные сутры китайского буддизма. Пер. с кит. Д.В.Поповцева, К.Ю.Солонина, Е.А.Торчинова. – С.-Пб., 1999.
39.    Индуизм. Джайнизм. Сикхизм (словарь). – М., 1996.
40.    История китайской философии. – М., 1989.
41.    История философии в кратком изложении. — М.,1991.
42.    Китайская философия. Энциклопедический словарь. – М., 1994.
43.    Классическая йога. – М., 1992.
44.    Кобзев А.И. Учение о символах и числах в китайской классической философии. М., 1994.
45.    Корнев В. И. Сущность учения буддизма // Философские вопросы буддизма. – Новосибирск, 1984.
46.    Костюченко В. С. Классическая веданта и неоведантизм.— М., 1983.
47.    Кычанов Е.И., Савицкий Л.С. Люди и боги страны снегов. Очерк истории Тибета и его культуры. – М., 1975.
48.    Лу  Куань Юй. Даосская йога, алхимия и бессмертие. — СП6., 1993.
49.    Лукьянов А. Е. «JIao-Цзы». Философия раннего даосизма. М., 1991.
50.    Лукьянов А. Е. Становление философии на Востоке (Древний Китай й Индия). - М., 1989.
51.    Лысенко В.Г., Терентьев А. А., Шохин В. К. Ранняя буддийская философия. Философия джайнизма. М., 1994.
52.    Мантатов В. В. К вопросу об изучении философии буддизма // Философские вопросы буддизма. — Новосибирск, 1984.
53.    Махабхарата. – М., 1950-1962. – Кн. 1-2.
54.    Мистерия Дао. Мир «Дао дэ цзина». М., 1996.
55.    Мифы народов мира. Энциклопедия: В 2-х т. — М., 1991.
56.    Мюллер М. Шесть систем индийской философии. – М., 1995.
57.    Ольденбург С.Ф. Культура Индии. – М., 1991.
58.    Переломов Л. С. Конфуцианство и легизм в политической истории Ки¬тая. М., 1981.
59.    Полная энциклопедия символов. – М., С.-Пб., 2006.
60.    Поэзия и проза Древнего Востока. – М., 1973.
61.    Радхакришнан С. Индийская философия: В 2 т. СПб., 1994.
62.    Рену Л. Индуизм. – М., 2006.
63.    Ригведа. Мандалы I-IV. – М., 1989., Мандалы V-VII. – М., 1999., Мандалы IX-X. – М., 1999.
64.    Розенберг О.О. Труды по буддизму. М., 1991.
65.    Семенцов В.С. Бхагавадгита в традиции и современной научной критике. – М., 1992.
66.    Степанянц М.Т. Восточная философия. Избранные тексты. М., 1997.
67.    Стивенсон Джей. Восточная философия. – М., 2005.
68.    Стретерн П. Конфуций за 90 минут. – М., 2005.
69.    Титаренко М. Л. Древнекитайский философ Мо Ди, его школа и уче¬ние. М., 1985.
70.    Томпсон Мел. Восточноая философия. – М., 2001.
71.    Торчинов Е. Введение в буддизм. – С.-Пб., 2005.
72.    Торчинов Е.А. Введение в буддологию. Курс лекций. СПб., 2000.
73.    Торчинов ЕА. Даосизм: опыт историко-религиозного описания. СПб., 1998.
74.    Упанишады. – В 3-х кн. – М., 1992.
75.    Философские тексты Махабхараты. – Вып.1, кн.1. Бхагавадгита. – Ашхабад, 1978.
76.    Философский словарь. – М., 2001.
77.    Философський енциклопедичний словник. – К., 2002.
78.    Хрестоматия по истории философии. В 3-х ч. – Ч.1. – М., 1998.
79.    Чанышев А. Н. Курс лекций по древней философии. — М., 1963.
80.    Чаттерджи С., Датта Д. Древняя индийская философия. – М., 1954.
81.    Читанка з історії філософії: У 6 кн. Кн. 1: Філософія Стародавнього Світу. К., 1992.
82.    Шохин В. К. Брахманистская философия. Начальный и раннеклассиче-ский периоды. М., 1994.
83.    Шохин В.К. Первые философы Индии. – М., 1997.
84.    Шохин В.К., Терентьев А.А. Философия джайнизма. – М., 1994.
85.    Щербатской Ф. Й. Избранные труды по буддизму. — М., 1988.
86.    Щербатской Ф.И. Теория познания и логика по учению позднейших буддистов: В 2 ч. СПб., 1995.
87.    Щуцкий Ю.К. Китайская классическая «Книга перемен». М., 1997.
88.    Элиаде М. Йога: свобода и безсмертие. – К., 2000.
89.    Юнг К. Г. Йога и Запад // Архетип и символ. — М., 1991.
90.    Янгутов Л. Е. Категории китайского буддизма // Философские вопросы буддизма. — Новосибирск, 1984.

Викладацький склад

РОШКУЛЕЦЬ РОМАН ГЕОРГІЙОВИЧ – к.філос.н., доцент кафедри філософії (лекції), МИРУТЕНКО ЛЕСЯ ГЕОРГІЇВНА – к.філос.н., асистент кафедри філософії (семінарські заняття).

Методика викладання та методи навчання

Методи навчання: лекції, семінарські заняття, групові та індивідуальні консультації.

Методичне забезпечення: навчальна та робоча програми навчальної дисципліни „Філософія Сходу”; опорні конспекти лекцій, комплекс навчально-методичного забезпечення, електронний навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни;, навчально-методична, першоджерельна література з навчальної дисципліни.

Оцінювання

Методи контролю: усне опитування, індивідуальна співбесіда, розгляд проблемних питань, поточні контрольні роботи, поточні тестові завдання, термінологічний диктант, письмові завдання (есе, резюме т.ін.), практичні завдання, аналіз першоджерел, захист практичних завдань, захист індивідуального навчально-дослідного завдання, виконання індивідуального науково-творчого завдання.

Засоби діагностики: перелік питань для контролю та самоперевірки завдань самостійної роботи, перелік питань для контролю та самоперевірки знань зі Змістових модулів (перелік питань до модульних контрольних робіт) з дисципліни, перелік питань до Модуль-контролю (залік).

Форми контролю: Поточний контроль: усна відповідь на семінарському занятті, доповідь, доповнення, участь у дискусії, додаткове питання, захист рефератів, опрацювання першоджерельної літератури, написання есе, твору-роздуму, проблемного завдання, письмових завдань, резюме; розв’язування тестових завдань та термінологічний диктант; модульна контрольна робота, підсумкова перевірка конспектів першоджерел. Підсумковий: модульна контрольна робота (І модуль, ІІ модуль); залік.

До списку дисциплін
Ваші зауваження, запитання та пропозиції:webmasterд"°@x„ы:EЃchnu.edu.ua
 © 1999-2010 Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича; Програмування: Крамар А.В.