ќновлено
2019-05-15
14:34

Ќавчальн≥ дисципл≥ни

Ќазва дисципл≥ни: ‘≥лософ≥€ —ходуЎифр дисципл≥ни: 6.02.03.01
ƒо списку дисципл≥н
«агальний опис дисципл≥ни
ƒисципл≥на «‘≥лософ≥€ —ходу» Ї нормативною навчальною дисципл≥ною циклу профес≥йноњ та практичноњ п≥дготовки фах≥вц≥в осв≥тньо-квал≥ф≥кац≥йного р≥вн€ «бакалавр», призначена дл€ викладанн€ студентам ≤≤≤ курсу за спец≥альн≥стю «ф≥лософ≥€» та «рел≥г≥Їзнавство» на ф≥лософсько-теолог≥чному факультет≥. Ќавчальним планом передбачено 90 годин (з них: 18 год. – лекц≥њ, 18 год. – сем≥нари, 54 години – самост≥йна робота студента); програма структуруЇ навчальну дисципл≥ну на два зм≥стов≥ модул≥, €к≥ оц≥нюютьс€: 25 бал≥в – перший модуль, 35 бал≥в – другий модуль; п≥дсумовуЇтьс€ вивченн€ дисципл≥ни зал≥ковим контролем у 40 бал≥в.
ћетою навчальноњ дисципл≥ни Ї засвоЇнн€ зм≥сту ф≥лософських розмисл≥в видатних мислител≥в —тародавност≥ та принцип≥в њх ≥сторико-ф≥лософськоњ реконструкц≥њ; глибоке ≥ творче засвоЇнн€ основ ф≥лософських вчень мислител≥в та шк≥л стародавнього —ходу €к одн≥Їњ ≥з важливих складових ≥стор≥њ св≥товоњ ф≥лософ≥њ.
«авданн€м дисципл≥ни Ї наданн€ студентам основ теоретичних знань з ф≥лософ≥њ ƒавнього —ходу; формуванн€ вм≥нь та навичок вивченн€ ≥ осмисленн€ неповторност≥ ф≥лософських ≥дей ф≥лософ≥њ ƒавнього —ходу; ознайомленн€ ≥з сучасним станом вивченн€ ≥сторичного ф≥лософського надбанн€ щодо ф≥лософ≥њ ƒавн≥х  итаю та ≤нд≥њ.
ѕредмет навчальноњ дисципл≥ни включаЇ ф≥лософськ≥ спадщини ƒавн≥х ≤нд≥њ,  итаю, охоплюЇ ф≥лософськ≥ вченн€ бл. ≤V ст. до н.е. - X ст.н.е. (починаючи з класичних шк≥л ≥нд≥йськоњ ф≥лософ≥њ  ≥ завершуючи синкретичними вченн€ми тантризму, ламањзму, дзен-буддизму).

 омпетенц≥њ, €кими маЇ волод≥ти студент вивчаючи дисципл≥ну:

—тудент повинен знати:
•    особливост≥ та характерн≥ риси зах≥дного та сх≥дного типу цив≥л≥зац≥й;
•    особливост≥ сх≥дного та зах≥дного ф≥лософствуванн€ ≥ њх певну взаЇмодоповнюван≥сть;
•    умови й особливост≥ зародженн€ ≥ можлив≥ форми вираженн€ св≥тогл€дноњ проблематики;
•    найперш≥ джерела ф≥лософськоњ думки ƒавн≥х ≤нд≥њ та  итаю;
•    найперш≥ проблеми, €к≥ ставила та вир≥шувала давньосх≥дна ф≥лософська думка;
•    основн≥ ф≥лософськ≥ питанн€, сформован≥ мислител€ми —тародавнього св≥ту та ключов≥ методолог≥чн≥ принципи ≥сторико-ф≥лософських досл≥джень њх ф≥лософськоњ спадщини;
•    теоретичн≥ основи ф≥лософськоњ думки ƒавнього —ходу;
•    основи вчень пров≥дних представник≥в ф≥лософ≥њ ƒавнього —ходу;
•    на баз≥ класичних метод≥в п≥знанн€ волод≥ти категор≥альним та пон€т≥йним апаратом —х≥дноњ ф≥лософ≥њ.

—тудент повинен ум≥ти:
•    пор≥внювати м≥ж собою пров≥дн≥ ≥дењ ф≥лософських шк≥л ƒавнього —ходу;
•    вид≥л€ти у ф≥лософських текстах саме те, що Ї характерним дл€ сх≥дного типу мисленн€;
•    оц≥нювати св≥тогл€дну ц≥нн≥сть ≥дей давньосх≥дноњ ф≥лософ≥њ;
•    зд≥йснювати самост≥йний анал≥з зм≥сту ф≥лософських текст≥в ƒавнього св≥ту;
•    застосовувати форми та способи сх≥дного ф≥лософського дискурсу дл€ обірунтуванн€ та збагаченн€ власного св≥тогл€ду, вдосконаленн€ особистоњ культури ф≥лософуванн€;
•    анал≥зувати ф≥лософськ≥ тексти ƒавнього —ходу; використовувати набут≥ знанн€ та навички щодо анал≥зу сьогоденн€.
ќсновними формами освоЇнн€ дисципл≥ни Ї лекц≥њ та сем≥нарськ≥ зан€тт€, а також самост≥йне опрацюванн€ студентами першоджерельноњ л≥тератури. ѕрограма дисципл≥ни передбачаЇ наданн€ студентам базових знань предмета, €к≥ надал≥ використовуватимутьс€ ними при написанн≥ реферат≥в, курсових та дипломних роб≥т.
ѕрограма побудована за вимогами кредитно-модульноњ системи орган≥зац≥њ навчального процесу у вищих навчальних закладах та узгоджена з прим≥рною структурою зм≥сту навчального курсу, рекомендованого ™вропейською  редитно-“рансферною —истемою (≈—“S).

«ћ≤—“ ƒ»—÷»ѕЋ≤Ќ»

«ћ≤—“ќ¬»… ћќƒ”Ћ№ ≤
‘≤Ћќ—ќ‘≤я —“ј–ќƒј¬Ќ№ќ√ќ
—¬≤“” ¬ ≤—“ќ–» ќ-‘≤Ћќ—ќ‘—№ ќћ” ѕ–ќ÷≈—≤.
≤—“ќ–≤я ‘≤Ћќ—ќ‘≤ѓ —“ј–ќƒј¬Ќ№ќѓ ≤Ќƒ≤ѓ

Ќ≈ 1.1. ”ћќ¬» ‘ќ–ћ”¬јЌЌя “ј «ј√јЋ№Ќ≤ –»—» ‘≤Ћќ—ќ‘≤ѓ —“ј–ќƒј¬Ќќ—“≤


¬ступ. —тародавн€ сх≥дна ф≥лософ≥€ €к складова св≥тового ≥сторико-ф≥лософського процесу
¬иникненн€ ф≥лософ≥њ €к фундаментальна теоретико-методолог≥чна проблема. —п≥вв≥дношенн€ наукового та м≥фолог≥чного св≥тогл€ду. ¬изначенн€ пон€ть: м≥ф, епос, традиц≥€. ‘≥лософ≥€ та ≥стор≥€ ф≥лософ≥њ. ‘≥лософська творч≥сть у минулому €к предмет ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ. ћета ≥ завданн€ ≥сторико-ф≥лософськоњ науки. ќсновн≥ методолог≥чн≥ принципи ≥сторико-ф≥лософських досл≥джень, њх сп≥вв≥дношенн€ з методолог≥чним засадами ≥нших ≥сторичних наук. ѕроблема пер≥одизац≥њ ≥стор≥њ розвитку ф≥лософського знанн€. —п≥вв≥дношенн€ зм≥сту пон€ть ф≥лософ≥€, мудр≥сть, св≥тогл€д, практика. ƒжерельна база досл≥дженн€ ф≥лософ≥њ —тародавнього св≥ту, њњ особлив≥сть та складн≥сть реконструкц≥њ автентичного зм≥сту. ѕ≥дстави запереченн€ належност≥ сх≥дних духовних традиц≥њ до ≥стор≥њ ф≥лософського знанн€.

—пециф≥ка культурного середовища сх≥дноњ традиц≥њ ф≥лософуванн€
—пециф≥ка сп≥вв≥дношенн€ творчост≥ та традиц≥њ у мистецтв≥ —ходу. “радиц≥њ театрального мистецтва та його соц≥альн≥ функц≥њ у р≥зних культурних осередках сходу.  омпаративний анал≥з ≥стор≥њ розвитку жанр≥в та напр€м≥в театру у ™вроп≥ та в сх≥дних крањнах.
–итуальне та естетичне значенн€ танцю у Ѕ≥рм≥, ≤нд≥њ,  итањ, та “айван≥. —имвол≥зм та догматизм танцювального мистецтва, його ≥нтегрован≥сть у соц≥альну структуру сх≥дних крањн.
ќбразотворча та арх≥тектурна спадщина —ходу. ќсоблив≥сть буттЇвого статусу в≥зуального образу та його ф≥лософсько-рел≥г≥йний зм≥ст. Ѕагатоман≥тт€ арх≥тектурних традиц≥й —ходу, њх зв'€зок з у€вленн€м про св≥тобудову та св≥топризначенн€.
—енсожиттЇв≥ запити у ≥ндуњзм≥, у€вленн€ про смерть. ќбов’€зок €к призначенн€ людини у соц≥окультурних традиц≥€х  итаю ≥ япон≥њ. "я" та "ћи" €к основа захисту в≥д "абсурду" ≥ страху смерт≥. Ѕойове мистецтво та ≥деал воњна, що не прагне перемагати.
—в≥тогл€дн≥ передумови становленн€ стародавньоњ сх≥дноњ ф≥лософ≥њ. ƒжерела та витоки ф≥лософ≥њ —ходу. ќсобливост≥ сх≥дного св≥тосприйн€тт€. ¬≥дм≥нн≥ риси сх≥дноњ та зах≥дноњ ф≥лософських традиц≥й. ’арактерн≥ риси сх≥дноњ ф≥лософськоњ терм≥нолог≥њ. јктуальн≥сть перегл€ду традиц≥њ протиставленн€ ф≥лософ≥њ —ходу ф≥лософськ≥й традиц≥њ «аходу. √еограф≥€ ≥дей сх≥дноњ ф≥лософ≥њ, њњ джерельна база та особливост≥ збереженн€.  ультурне багатоман≥тт€ —ходу. ’арактеристика св≥тогл€дних первн≥в сх≥дноњ ф≥лософ≥њ.

”мови формуванн€ та загальн≥ риси ф≥лософ≥њ —тародавност≥.
–абовласництво та його вплив на св≥тогл€д стародавньоњ людини. Ќов≥ форми рац≥ональност≥ €к умови теоретичного вид≥ленн€ людини. ƒуховна культура ћесопотам≥њ та ™гипту. ”мови формуванн€ та загальн≥ риси перших паростк≥в в≥льнодумства —тародавност≥. ѕерш≥ паростки теоретичного мисленн€ ћесопотам≥њ та ™гипту. –ац≥ональне ставленн€ до процес≥ ≥ €вищ серед шумер≥в та ассир≥йц≥в. ѕредф≥лософ≥€ ™гипту та ¬ав≥лон≥њ. Ћ≥тературна спадщина ƒавнього ™гипту: « азка про двох брат≥в», « азка про красномовного сел€нина», «Ѕес≥да розчарованого з≥ своЇю душею», «–еченн€ ≤пусера», «ѕророцтво Ќеферт≥», «—уперечка людини ≥ Ѕа», «ѕ≥сн€ арф≥ста», «ѕовчанн€ гераклеопольського цар€ до свого сина ћерикара», « нига мертвих». Ћ≥тературна спадщина ¬ав≥лон≥њ: «≈пос про √≥льгамеша», «ƒ≥алог пана з рабом», «ѕоема страждаючого праведника», «ѕоема про јтрахас≥са», «≈нума ел≥щ» (« оли вгор≥…»).

Ќ≈ 1.2. —¬ќ™–≤ƒЌ≤—“№ ƒј¬Ќ№ќ≤Ќƒ≤…—№ ќѓ ‘≤Ћќ—ќ‘≤ѓ

ѕочаток ф≥лософ≥њ в —тародавн≥й ≤нд≥њ
—пециф≥ка та ≥стор≥€ соц≥окультурного середовища стародавньоњ ≤нд≥њ, головн≥ св≥тогл€дн≥ категор≥њ. ќсобливост≥ санскриту, та проблеми перекладу на Ївропейськ≥ мови. —труктура джерельноњ бази ≥сторико-ф≥лософських досл≥джень стародавньоњ ≤нд≥њ. ‘≥лософ≥€ стародавньоњ ≤нд≥њ очима Ївропейц≥в.
¬итоки формуванн€ давньо≥нд≥йськоњ ф≥лософ≥њ. ”€вленн€ про "класичну (традиц≥йну) ф≥лософ≥ю ≤нд≥њ". ѕер≥одизац≥€ давньо≥нд≥йськоњ ф≥лософ≥њ: ведичний, еп≥чний та класичний пер≥оди. ѕередф≥лософ≥€ ведичного пер≥оду та њњ першоджерела.

¬едична ф≥лософська спадщина
≤сторичний огл€д —тародавньоњ ≤нд≥њ (XVI – II ст. до н. д.). «¬еди» €к духовне п≥дірунт€ ф≥лософського знанн€. «¬еди» – найдавн≥ша пам'€тка духовноњ культури ар≥йськоњ ≤нд≥њ. ÷≥леспр€мован≥сть ¬ед. ѕоетика ¬ед. «наченн€ ритуалу жертовност≥.
"¬еди" – найдавн≥ший поетичний, рел≥г≥йний та ф≥лософський тв≥р людства. «м≥стовн≥ та жанров≥ особливост≥ текст≥в "—амх≥т≥в", "Ѕрахман≥в", "јрань€к≥в" та "”пан≥шад". «наченн€ ритуалу жертовност≥. ћандала. ‘орма знанн€ "¬ед" (шрут≥ – одкровенн€). —п≥вв≥дношенн€ рел≥г≥йних у€влень та ф≥лософських запитувань в ”пан≥шадах. ƒ≥алектична Їдн≥сть јтмана ≥ Ѕрахмана. ”€вленн€ про абсолютну особист≥сть.
—труктурна особлив≥сть зм≥сту "—амх≥т≥в": р≥гведи (веди г≥мн≥в), сама- веди (веди п≥сень), €джурведи (веди ритуал≥в), атхарваведи (веди потаЇмного знанн€). ¬еди-загадки (’ мандала) – зародок ф≥лософського знанн€. ѕостановка питанн€ про "™дине" – основне питанн€ ф≥лософ≥њ.
"¬еданги" €к комплекс знань практичного характеру. «асоби формуванн€ перед ф≥лософського знанн€: слово – м≥ф, ритуал – жест, табу. "¬еданга" – п’€та веда або "веда вед". ‘орма знанн€ "веданги" (смр≥т≥ – запам €товуванн€). "¬еданта": епос, пурани ("минулий"), ≥т≥хаси ("так то було" – спроба ≥сторичних переказ≥в), дхармашастри (закони, сутри). —мр≥т≥, €к людське досв≥дне знанн€. –≥ш≥ – поет-п≥сн€р (першообраз ≤нд≥йського мудрец€). ѕон€тт€ мандали.
—труктурна особлив≥сть ¬ед: –≥гведи (веди г≥мн≥в), —амаведи (веди п≥сень), яджурведи (веди ритуал≥в), јтхар-ваведи (веди заговор≥в), ¬еди-загадки (X мандала) – зародок ф≥лософського знанн€.
‘орма знанн€ «смр≥т≥» (запам'€товуванн€): епос, пурани («минулий»), ≥т≥хаси («так то було» – спроба ≥с чних переказ≥в), дхармашастри (закони, сутри). —мр≥т≥ €к людське, досв≥дне знанн€.
ѕерх≥д в≥д м≥фу до ф≥лософського знанн€.
¬ед≥йський м≥ф та його розвиток у зм≥ст≥ вед≥йського знанн€. ≤нд≥йський та вед≥йський м≥ф. —проба ви€ву: ном≥рност≥ розвитку вед≥йського знанн€. ѕерех≥д в≥д пол≥тењзму до монотењзму.  осм≥чний закон «р≥та» (до; першообраз пон€ть: карми, сансари, дхарми). јкти-≥нвар≥анти та пошук опори.  осмолог≥чний (центр всесв≥т; космогон≥чний (пошук першоначала) м≥ф. –озрив «Ќеба» та ««емл≥». «ѕ≥днебесс€». ѕраджапат≥ (самозародже≥-јтман-Ѕрахман €к Їдине.
≈п≥чний пер≥од розвитку ф≥лософськоњ думки в ≤нд≥њ. «агальна характеристика першоджерел. «м≥ст твор≥в "–ама€на" та "ћахабхарата" у ≥сторичних рел≥г≥Їзнавчих та ≥сторико-ф≥лософських розв≥дках.  одекс закон≥в "ћану". ѕереор≥Їнтац≥€ св≥тогл€дних спр€мувань автор≥в еп≥чноњ л≥тератури.

”пан≥шади (VIII – VII ст. до н. д.) – перша спроба ф≥лософського знанн€
¬≥дносна самост≥йн≥сть та взаЇмозв'€зок з ¬едами. Ѕрахмани, аран'€ки, ”пан≥шади. ѕошук першопринци ”т-г≥т-ха (тр≥ада: житт€, смерть, безсмертт€; –≥гведи, —амаведи, яджури ≥ т. ≥н.) – принцип спроби систематиза знанн€. Ќайб≥льш давн≥ "”пан≥шади": "Ѕрихадарань€ка", "„хандогь€", "“айтт≥р≥€", "јйтаре€", " аушитака". ‘≥лософська особлив≥сть упан≥шад: тотожн≥сть суб’Їкта та об Їкта ("“и – одне з “им"), вченн€ про опосередкуванн€ п≥знанн€ (прану-диханн€), вченн€ про ритм, вченн€ про норму повед≥нки. ƒ≥алог вчител€ та учн€. ≈зотеричн≥сть знанн€. —погл€дальн≥сть та йога (самадх≥ – зосередженн€) в упан≥шадах. ћ≥ф≥чне забарвленн€ "”пан≥шад": образн≥сть та метафоричн≥сть викладу, ототожненн€ прани з косм≥чною силою (в≥тром), про посмертний шл€х людей (карма та сансара). ”пан≥шади – духовне п≥дірунт€ ортодоксальноњ ф≥лософ≥њ в —тародавн≥й ≤нд≥њ (веданти). Ќеф≥лософська особлив≥сть ”пан≥шад: образн≥сть та метафоричн≥сть викладу, ототожнен≥ прани з косм≥чною силою – в≥тром, про смертний шл€х людей (сансара та карма), про бесмертний шл€х бог≥в.

ƒаршани – перш≥ ф≥лософськ≥ школи ≤нд≥њ
—пециф≥ка мети й призначенн€ постановки ф≥лософських питань мудрец€ми стародавньоњ ≤нд≥њ. “радиц≥€ ≥ творч≥сть у культур≥ стародавньоњ ≤нд≥њ. Ѕагатозначн≥сть слова «даршана». —енс ф≥лософствуванн€ – зв≥льненн€ в≥д страждань. √оловна ознака ф≥лософського знанн€: пошук першопринципу, системн≥сть мисленн€, концептуальн≥сть, зверненн€ до анал≥зу мови зверненн€ до лог≥ки. …ога – безпосередн€ практика ф≥лософствуванн€.
ƒаршани – ф≥лософськ≥ школи класичного пер≥оду. “радиц≥€ тип≥зац≥њ зг≥дно ставленн€ до самх≥т≥в (астика, настика). Ѕазов≥ пон€тт€ ф≥лософськоњ картини св≥ту у стародавн≥й ≤нд≥њ. ƒаршана €к особистий досв≥д ф≥лософуванн€. —утра та кар≥ки €к жанр ф≥лософського тексту. —пециф≥ка статусу ведичноњ л≥тератури у систем≥ погл€д≥в представник≥в р≥зних даршан.

ќртодоксальн≥ даршани —тародавньоњ ≤нд≥њ
√оловна ознака ортодоксальних даршан: абсолютизац≥€ сакрального ¬ед≥йського тексту; абсолютизац≥€ јбсо-1 люту (Ѕрахман-јтман). ќсоблив≥сть даршан €к особлив≥сть засоб≥в п≥знанн€ јбсолюту (субстанц≥њ).

‘≥лософ≥€ нь€€ та вайшешика
ƒаршана "нь€€" та даршана "вайшешика": ≥стор≥€ взаЇмин. “еор≥€ п≥знанн€ та лог≥ка даршани "нь€€". «асновник – мудрець √аутама (јкшопада). ≈тимолог≥€ назви ("н €€" – правило, метод, канон, силог≥зм) ѕершоджерело : "Ќ €€ – сутра". ¬ченн€ про процес п≥знанн€, про форми мисленн€ та риторику. ќриг≥нальна розробка пон€ть "сприйн€тт€" та "умовив≥д"( так звана теор≥€ "проникненн€").¬ченн€ про усп≥х зв≥льненн€ ≥ндив≥дуального "€" в≥д страждань €к критер≥й ≥стинност≥ знанн€.
√носеолог≥чне спр€муванн€ розмисл≥в представник≥в даршани Ќь€€ та метаф≥зика школи ¬айшешика. —п≥льна дл€ цих даршан емп≥ристська спр€мован≥сть. ≤де€ причинно-насл≥дкового зв'€зку та Ѕожественного ѕринципу €к детерм≥нанти бутт€. ”вага до мовних та мовленнЇвих конструкц≥й.
 лючов≥ св≥тогл€дн≥ питанн€ у розмислах прихильник≥в даршани "вайшешика". «асновник мудрець ”лука ( анада). ≈тимолог≥€ назви ("в≥шеша" – характерна, особлива). ѕершоджерело: "¬айшешика – сутри". —≥м категор≥й, що розкривають св≥т €к рухому субстанц≥ю, €ка складаЇтьс€ з дев €ти елемент≥в (земл€, вода, вогонь, пов≥тр€, еф≥р, час, прост≥р, душа, ум-манас) та знаходитьс€ у стан≥ створенн€ та руйнуванн€. ¬≥дношенн€ вайшешика до бога, карми та йоги. ¬ченн€ про ≥ндивидуальне "€", про його "в≥шешу"(особлив≥сть) ≥ про свободу, €к результат зв≥льненн€ в≥д страждань.

‘≥лософська система санкх'€
”€вленн€ про сп≥вв≥дношенн€ "пракрит≥" та "пурушу" у даршан≥ "санкх'€". «асновник – мудрець  ап≥ла. ≈тимолог≥€ назви ("перел≥к"). ѕершоджерело : "—анкх'€-кар≥ки". ѕропозиц≥њ: визначенн€ двох субстанц≥й та њх взаЇмод≥њ €к процесу еволюц≥њ св≥ту. "ѕракрит≥" – абсолютний розвиток, що зд≥йснюЇтьс€ за допомогою взаЇмод≥њ трьох гун ("саттва" – св≥тла, "тамас" – темна, "раджас" – енерг≥€). "ѕурушу" – абсолютне "я", €ке €к абсолютний спок≥й Ї засобом вр≥вноваженн€ ≥ сп≥вв≥дношенн€ внутр≥шнього та зовн≥шнього св≥ту. ”€вленн€ про "гуни". ‘актичний атењзм ф≥лософ≥њ санкх'€. ƒиференц≥ац≥€ пурушу та пракрит≥, €к умова особистого зв≥льненн€. “ри джерела знанн€: чуттЇв≥сть, умовив≥д ≥ знанн€ – шрут≥. ¬≥дм≥нн≥сть м≥ж "р≥ччю-у-соб≥" та "р≥ччю-дл€-нас". ≤де€ причинно-насл≥дкового зв'€зку €к реал≥зац≥њ насл≥дк≥в, закладених у причин≥. «наченн€ просв≥ти в становленн≥ в≥льноњ особистост≥.

‘≥лософ≥€ йоги
ƒаршана "йога" (ѕатанджал≥), €к спроба теоретичного обірунтуванн€ вже ≥снуючоњ практики. «асновник – мудрець ѕатанджал≥. ≈тимолог≥€ назви ("йога" – приборканн€). ѕершоджерело: "…ога – сутри ѕатанджал≥". ≤стор≥€ виникненн€. „отири стад≥њ шл€ху до просв≥тленн€. ≤деал повноњ ≥нтеграц≥њ з об Їктом (самадх≥). ¬ченн€ про свободу та зв≥льненн€ ≥ндив≥дуального "€" в≥д страждань.  онцепц≥€ особист≥сного божества – ≤швари. ¬≥с≥м складових класичноњ йоги. ћедитац≥€ €к спос≥б розчиненн€ св≥домост≥ в јбсолют≥. ѕурва-м≥манса – вченн€ про дотриманн€ припис≥в ¬ед. ”ттара-м≥манса – вченн€ про природу реальност≥. ƒогматичний характер школи ћ≥манса. јктуальний феноменал≥зм та абсолютна ц≥нн≥сть ведичного знанн€.

‘≥лософська система м≥манси
ќртодоксальн≥сть погл€д≥в представник≥в даршани "м≥манса". «асновник – мудрець ƒжайм≥н≥. ≈тимолог≥€ назви ("м≥манса" – глибок≥ розмисли, досл≥дженн€). ѕершоджерело: "—утра" ƒжайм≥н≥. “еор≥€ п≥знанн€ "м≥манси" (природа та витоки п≥знанн€, достов≥рн≥сть п≥знанн€, розмисли про помилку). ¬ченн€ "м≥манси" про потенц≥альну енерг≥ю. ¬ченн€ про душу. –ел≥г≥€ та етика "м≥манси".  онцепц≥€ обов €зку. ¬ченн€ про благо.
«в'€зок ф≥лософ≥њ ћ≥манси з практикою. ѕурва (перша) ћ≥манса. ћета ф≥лософствуванн€: отриманн€ пор€тунку, блага, насо-'≤ лоди, енерг≥њ. «асоби ф≥лософствуванн€: ≥) ѕрактичний – ритуал; 2) “еор≥€ п≥знанн€: ”мови п≥знанн€: а) непола-| ман≥сть орган≥в в≥дчутт€, б) ≥снуванн€ об'Їкт≥в; в) виникненн€ в≥ри. ƒв≥ форми процесу п≥знанн€: безпосереднЇ ≤ знанн€ та знанн€ опосередковане. “еор≥€ про «перв≥сно ≥снуюч≥ звуки» – особлив≥ субстанц≥њ.

‘≥лософська система веданти
ќртодоксальна даршана "веданта". «асновник – мудрець Ѕадара€на. ≈тимолог≥€ назви ("веданта" – к≥нець вед.). ѕершоджерело: "Ѕрахма-сутра" Ѕадара€ни. ѕоходженн€ та розвиток "веданти". ѕерше ф≥лософське узагальненн€ упан≥шад. ™дн≥сть та р≥зноман≥тн≥сть погл€д≥в "веданти". ¬ченн€ про "я" та про Ѕога. ¬ченн€ про Ѕрахмана-јтмана. –озвиток погл€д≥в на св≥т у ведант≥. ћон≥зм Ўанкари. —в≥т €к ≥люз≥€ (май€) у вченн≥ Ўанкари. ќбмежений мон≥зм –амануджи. ¬ченн€ про зв≥льненн€ в≥д стражданн€.  арм≥чна теор≥€ причинно-насл≥дкових зв'€зк≥в. јдвайта-веданта Ўанкар≥: два р≥вн≥ ос€гненн€ ≥стини; знанн€ €к умова зв≥льненн€. ¬≥ш≥шта – адвайта – веданта –аманудж≥: триЇдн≥сть реальност≥ – матер≥€ (ач≥т), душа (ч≥т), Ѕог (≤швара); концепц≥€ персон≥ф≥кованого божества – ≤нвари; €к≥сне розмежуванн€ "я" ≥ јбсолюту. ƒуайта-веданта ћадхва: персон≥ф≥кац≥€ божества (¬≥шну); реальн≥сть ≥снуванн€ ви€вленого "я"; служ≥нн€ Ѕогу €к умова зв≥льненн€ класиф≥кац≥€ особист≥сних душ.


Ќеортодоксальн≥ даршани —тародавньоњ ≤нд≥њ
√оловн≥ ознаки ф≥лософствуванн€ неортодоксальних даршан: 1) «апереченн€ ¬ед≥йського авторитету; 2) «апе¬реченн€ сакрального знанн€ взагал≥; 3) «апереченн€ јбсолюту (субстанц≥њ).

ƒжерело п≥знанн€ у вченн≥ "чарваки-лока€ти"
ѕерш≥ спалахи матер≥ал≥стичноњ ф≥лософ≥њ —тародавньоњ ≤нд≥њ. “еоретичне джерело: ћахабхарата («ћокшадхарма», «јнуг≥та»). ѕроблема визначенн€ часу виникненн€. ≈тимолог≥€ назви. ѕерш≥ вчител≥: Ѕхр≥гу, Ѕхарадваджи.  ритика тези про божественне походженн€ св≥ту. Ќегативне ставленн€ до сакрального знанн€. Ќегативне ставленн€ до "потойб≥чного св≥ту та безсмерт€".  ритика жертовност≥. ¬ченн€ про першоелементи (земл€, вода, вогонь, пов≥тр€).“еор≥€ п≥знанн€: вченн€ про умовив≥д. ¬≥дношенн€ до ≥нтуњц≥њ. ¬ченн€ про стражданн€ та насолоду у житт≥. «м≥ст пон€тт€ "насолода". √едон≥зм чарвак≥в-лока€т≥в. „уттЇва насолода – головна у€ва про щаст€. —енс та призначенн€ житт€ у вченн≥ лока€тик≥в.

Ќ≈ 1.3. ‘≤Ћќ—ќ‘≤я ƒ∆ј…Ќ≤«ћ”

‘≥лософ≥€ джайн≥зму (IV ст. до н. д.).
ƒжайн≥зм – даршана ≥ рел≥г≥€. ≈тимолог≥€ назви ("джайни" – переможц≥). «асновники – мудрец≥ ѕаршва та ћахав≥ра (¬ардхамана). ѕершоджерело: "—≥ддханта". √оловна мета вченн€: зв≥льненн€ в≥д страждань (ћокша).  ритика ведизму та ритуал≥зму. ”€вленн€ про св≥тобудову. јвторитет "т≥ртханкар≥в" (тих, що ведуть кр≥зь океан бутт€). “еор≥€ п≥знанн€ джайн≥в (природа та види п≥знанн€; джайнська теор≥€ суджень), рел€тивн≥сть знанн€, вченн€ про опосередковуючий елемент п≥знанн€ – "де€ким чином". ћетаф≥зика джайн≥в: джайнська концепц≥€ субстанц≥њ, класиф≥кац≥€ субстанц≥й, душа (джива), нежив≥ субстанц≥њ (аджива). —пециф≥ка етичних погл€д≥в джайн≥ст≥в. «“ри перлини» джайн≥в: правильна повед≥нка, правильне п≥¬знанн€, правильна в≥ра. ≈тика джайн≥в €к вченн€ про правильну повед≥нку ("ах≥мса", "сат€", "асте€", "апар≥граха"). ƒв≥ секти джайн≥зму: шветамбари ("од€гнен≥ у б≥ле") , д≥гамбари ("од€гнен≥ у прост≥р")."“ри перлини" джайн≥зму та чотири шл€хетних ≥стини у буддизм≥. “еор≥€ п≥знанн€ джайн≥в: дуал≥зм св≥ту (аджива та джива). –оз'Їднанн€ св≥ту – зас≥б отриманн€ пор€тунку. ‘орми знанн€ (мат≥ та шрут≥). “ри щабл≥ п≥знанн€. ¬≥дношенн€ джайн≥в до бога.

Ќ≈ 1.4. ‘≤Ћќ—ќ‘≤я Ѕ”ƒƒ»«ћ”

‘≥лософ≥€ буддизму (VI ст. до н. д.).
ѕостать Ѕудди √аутами (Ѕудда – "просв≥тлений") або Ўак€ ћун≥ у ранньому буддизм≥. ѕершоджерело: "ѕал≥йський канон" (“р≥п≥така), "ƒхаммапада" (Ў ст. до н.е.). —пециф≥ка св≥тов≥дношенн€ у буддизм≥. «апереченн€ метаф≥зики. ћетаметаф≥зики раннього буддизму – зв≥льнен€ в≥д стражданн€. ∆итт€ €к стражданн€.  ритика јбсолютного (јвторитарного) та матер≥ал≥¬стичного знанн€. «—ерединний шл€х». „отири шл€хетн≥ ≥стини та восьми кроковий шл€х дос€гненн€ самадх≥ (зосередженн€, заспокоЇнн€). √оловн≥ ф≥лософськ≥ пон€тт€: анти-душа, дхарма та н≥рвана. ¬ченн€ про дхарму. ѕоглибленн€ вченн€ про дхарму. ћетаф≥зика очищенн€ (катарсису). ѕозитивн≥ та негативн≥ д≥њ. ќбов’€зок. ¬≥дплата. ¬ченн€ про елементи анти-душ≥. ѕозитивн≥, негативн≥ та серединн≥ елементи енерг≥њ. «гасанн€ енерг≥њ. Ќ≥рвана. ѕлюрал≥зм та рел€тив≥зм вченн€ раннього буддизму. ћ≥стична ≥нтуњц≥€ та закон причинноњ взаЇмод≥њ. …ога Ўак € ћун≥ та йога ѕатанджал≥: сп≥льне та особливе. Ѕуддист у систем≥ соц≥альних в≥дносин. ”€вленн€ про час, прост≥р, ≥ндив≥дуальн≥сть та њњ зв≥льненн€ у ранньому буддизм≥. ¬плив рел≥г≥йного вченн€ буддист≥в, на сусп≥льний розвиток ≤нд≥њ,  итаю та ≥нших крањн. јктуальн≥сть ф≥лософськоњ спадщини буддизму в сучасност≥.

«усилл€ шравак≥ (тих, що слухали) заф≥ксувати ≥ зберегти вченн€ Ѕудди √аутами. –ел≥г≥йне та ≥сторичне значенн€ д≥€льност≥ шравак.  лючов≥ рел≥г≥йно-ф≥лософськ≥ постулати њх вченн€. –озбрат м≥ж школою —тхав≥ра та махасангх≥ками у тлумаченн≥ властивостей архатов. Ўкола ¬атс≥путра: теза про збереженн€ особистост≥ у н≥рван≥. —тародавн≥ школи ’≥на€ни.
¬ченн€ про призначенн€ бодх≥сатви у ћаха€н≥. ћадхь€м≥ка ≥ в≥с≥м заперечень Ќагарджуни. “лумаченн€ феномену часу ≥ простору. ≤деал зв≥льненн€ та розмисли щодо д≥йсност≥ ≥ порожнеч≥. ѕричини та чинники розповсюдженн€ буддизму за межами ≤нд≥њ. ¬аджра€на ≥ тантризм.
—пециф≥ка погл€д≥в тих хто спов≥дуЇ ламањзм. „отири велик≥ школи тибетського буддизму. ”трудненн€ та м≥фи спроб рац≥онального ос€гненн€ тибетського буддизму.
ћедитативна практика школи “€нтай та њњ першоджерела. Ўкола "„истоњ земл≥", або школа Ћотоса, та њњ практична спр€мован≥сть. ћовчанн€, порожнеча ≥ Їдн≥сть д≥йсност≥ €к серцевина вченн€ школи ’уа€нь. "ѕр€мий шл€х" шк≥л ƒхь€на ≥ „ань. Ўкола ‘ас€н, або школа "«нак≥в, що характеризують ≥снуванн€".
Ѕуддизм у япон≥њ. Ўколи —анрон,  ус€, ƒзедзицу, –≥цу, ’оссо,  егон. “€ж≥нн€ до образного виразу зм≥сту вченн€ у школах “ендай ≥ —≥гон. ¬иникненн€ ≥ розповсюдженн€ ƒзен. ≤нтерпретац≥€ пробудженн€ €к к≥нцевоњ мети.

«ћ≤—“ќ¬»… ћќƒ”Ћ№ ≤≤
‘≤Ћќ—ќ‘≤я ƒј¬Ќ≤’  »“јё “ј яѕќЌ≤ѓ

Ќ≈ 2.1. ‘≤Ћќ—ќ‘≤я ƒј¬Ќ№ќ√ќ  »“јё.  ќЌ‘”÷≤јЌ—“¬ќ


ѕочаток ф≥лософ≥њ у  итањ
≤сторичний огл€д —тародавнього  итаю (XXI – II ст. до н. д.). —пециф≥ка соц≥ально-культурного середовища стародавнього  итаю. ќсновн≥ етапи розвитку стародавньоњ китайськоњ ф≥лософ≥њ. ќбраз —тародавнього китайського мудрец€ «шен-жень». ¬ол€ зв≥льненн€ в≥д протир≥чч€ (верх-низ, Ќебо-«емл€, ƒух неба-ƒух предк≥в, вол€ ≥мператора – вол€ народу). ѕошук ™дност≥ св≥ту. —погл€данн€ природи та практичн≥сть – характерн≥ риси ф≥лософствуванн€ стародавнього китайц€. Ќев≥докремлен≥сть сусп≥льства в≥д природи. ¬≥дношенн€ до смерт≥ та безсмерт€. ¬ченн€ про ≤нь та янь у ф≥лософськ≥й культур≥  итаю. –итуал у культур≥ та ф≥лософ≥њ стародавнього  итаю.
«агальна характеристика ≥Їрогл≥ф≥чноњ писемност≥ та њњ можливий вплив на св≥тогл€д автор≥в "ѕ'€тикнижж€".  лючов≥ теми розмисл≥в у творах ”-цзин (п'€тикнижж€): Ўи-цзин, Ўу-цзин, ≤-цзин, Ћ≥-цзин ≥ „ун-цю ( нига давнини,  нига п≥сень,  нига ≥стор≥њ,  нига г≥р та мор≥в,  нига пор€дку,  нига перем≥н,  нига гармон≥њ тьми та ≥н.) – перша пам’€тка духовноњ культури —тародавнього  итаю.
ѕерех≥д в≥д китайського м≥фу до ф≥лософствуванн€. ќсоблив≥сть китайського м≥фу: ≥сторизац≥€ (евгемеризац≥€) м≥ф≥чних персон, зооморфн≥сть дух≥в, ознаки нерозчленованост≥ у р€д≥ м≥ф≥чних предк≥в, Ўан-ƒ≥ та ѕань-гу (м≥ф≥¬чний герой) €к праотець природи.
ћ≥ф≥чний герой ‘у-с≥ та ≥стор≥€ виникнен€ граф≥чноњ книги ≤-цзин (книги зм≥н). ≤-цзин – зародок ф≥лософсько¬го знанн€. ѕринцип ™дност≥ св≥ту – протир≥чч€ ≤нь-€н та ци. јбстрактний вираз законом≥рност≥ розвитку природи (внутр≥шнього та зовн≥шнього св≥ту). «наченн€ ворожби у безпосередн≥й ф≥лософськ≥й практиц≥ стародавнього ки¬тайц€. –озвиток у€ви про п'€ть «стих≥й».

‘≥лософ≥€ конфуц≥анства (VI – V ст. до н. д.)
Ѕ≥ограф≥€  ун-фу-÷зи – засновник конфуц≥анства. «Ћунь-юй»-першоджерело конфуц≥анства. „ас написанн€ "Ћунь-ёй".  онфуц≥анське визначенн€ "ƒао". ќбов’€зок у систем≥ ф≥лософських категор≥њ стародавнього  итаю. ћоральний приклад €к норма управл≥нн€ наро¬дом. ¬ол€ предк≥в €к п≥дірунт€ ф≥лософуванн€  онфуц≥€. ≤деал доброчесност≥ та ознаки утоп≥зму у соц≥ально-пол≥тичному вченн≥  онфуц≥€. "јтака на серце" (сов≥сть) €к принцип управл≥нн€ народом. ≈тичн≥ ≥дењ  онфуц≥€.  ульт минулого та консерватизм у вченн≥  онфуц≥€. «¬иправленн€ ≥мен» – катарсис ≥стинного знанн€. ћета ≥ призначенн€ житт€ за  онфуц≥Їм. ‘ормуванн€ особистост≥ та осв≥та у вченн≥  онфуц≥€. ќбраз "шл€хетного мужа". ”€вленн€ про долю в китайськ≥й ф≥лософ≥њ.  ульт предк≥в та ритуал у систем≥ ф≥лософських погл€д≥в  онфуц≥€. —пециф≥ка конфуц≥анства €к рел≥г≥њ. «¬заЇмн≥сть», «золота середина», «люд€н≥сть» – ключов≥ пон€тт€ ф≥лософствуванн€  онфуц≥€. ¬≥дношенн€ до батьк≥в, в≥дношенн€ до осв≥ти, в≥дх≥д в≥д натуф≥лософ≥њ, образ «шл€хетного мужа» та ≥нш≥ питанн€ у зб≥рнику афоризм≥в «Ћунь-юй». ”чн≥  онфуц≥€ (ћен-цзи, —юнь-цзи). ”чн≥  онфуц≥€. ‘≥лософське вченн€ ћен-цзи. ‘≥лософське вченн€ —юнь цзи (визначенн€ сутност≥ людини). ѕодальша дол€ конфуц≥анства в  итањ. –оль конфуц≥анства в ≥стор≥њ розвитку китайськоњ державност≥.

‘≥лософськ≥ школи —тародавнього  итаю
¬иникненн€ ф≥лософських шк≥л: даоцз€ – школа даосист≥в, жуцз€ – школа службових людей (конфуц≥анство), моцз€ – школа мо≥ст≥в, фацз€ – школа законник≥в (лег≥ст≥в), м≥нцз€ – школа ном≥нал≥ст≥в (соф≥ст≥в), ≥нь-€н-цз€ – наурф≥лософська школа.
≤ндив≥дуал≥стична ф≥лософ≥€ „жуан-цзи („жоу „жуан). —уб Їктив≥зм у погл€дах. ¬изначенн€ "ƒао". ”сам≥тненн€. Ќ≥г≥л≥стичне ставленн€ до ф≥лософ≥њ взагал≥, до об Їктивних критер≥њв п≥знанн€, до абсолюту, до "€". –ел€тив≥стська соф≥стика. –озум≥нн€ свободи. ƒекаданс та художн€ форма ф≥лософуванн€.

‘≥лософська школа моњст≥в (V – IV ст. до н. д.).
ѕершоджерело: " нига ћо" ("ћо цзи"). «асновник – вчитель ћо ƒ≥. ¬≥дх≥д в≥д конфуц≥анства. ‘≥лософ≥€ "всезагальноњ любов≥". ¬≥дх≥д в≥д конфуц≥анства. √оловн≥ напр€мки вченн€: вченн€ про "Ќебо", антропоморф≥зм, запереченн€ дол≥, визначенн€ народу, практичн≥ основи знанн€. «нанн€ народу €к критер≥й ≥стини.

‘≥лософська школа «закону» (фа-цз€) (IV – III ст. до н. д.). ‘ей-цзи та Ўан ян
‘≥лософ≥€ лег≥ст≥в в —тародавньому  итањ. ѕершоджерело: "Ўан цзюнь шу"( нига правител€ област≥ Ўан), "’ань ‘ей-цзи". «асновники: Ўан ян, Ўень Ѕухай, Ўень ƒао, ’ань ‘ей цзи. «в'€зок погл€д≥в ‘ей-цзи з даосизмом. ‘≥лософ≥€ лег≥ст≥в €к антиморальна ф≥лософ≥€.  ритика конфуц≥анства.  ритика ф≥лософ≥њ взагал≥. –озвиток погл€д≥в на ф≥лософ≥ю представник≥в школи лег≥ст≥в. ‘≥лософ≥€ Ўан яна €к антиморальне вченн€, критика конфуц≥анства. «апереченн€ сов≥ст≥. —трах €к принцип ф≥лософуванн€ та пол≥тичноњ д≥њ. Ќастанови дл€ народу. ‘≥лософ≥€ чиновниц¬тва. –еформи Ўан яна. «наченн€ ≥мпер≥њ ÷инь дл€ розвитку духовност≥ та ф≥лософського св≥тогл€ду  итаю. ѕерервана традиц≥€. Ўень Ѕуха€ на п≥дгрунтт≥ "влади". –еформи Ўень ƒао на п≥дгрунтт≥ "мистецтва керуванн€". ‘≥лософ≥€ ’ань ‘ей ÷зи €к запереченн€ ф≥лософ≥њ  онфуц≥€. –еформи ’ань ‘ей ÷зи на п≥дгрунтт≥ "закону". —утн≥сть людини, ф≥лософ≥€ ≥стор≥њ, призначенн€ осв≥ти та њњ реформа. ¬изначенн€ "ƒао" та "ƒе".

¬≥дтворенн€ духовност≥ в епоху ’ань. ƒол€ ф≥лософських шк≥л. ¬≥дтворенн€ конфуц≥анства
«наченн€ ≥мпер≥њ ÷инь дл€ розвитку духовност≥ та ф≥лософського св≥тогл€ду —тародавнього  итаю. ѕерервана традиц≥€. ƒол€ ф≥лософського вченн€, ф≥лософських шк≥л та ф≥лософ≥в. ¬≥дтворенн€ конфуц≥анства. ‘≥лософ≥€ ƒун „жун-шу (ѕ ст. до н.е.). ƒун „жун-шу €к глава ханських конфуц≥анц≥в. ¬ченн€ про взаЇмод≥ю "Ќеба" та "Ћюдини" у прац≥ "“ри в≥дпов≥д≥ про небо та людство". ¬ченн€ про "ƒао". Ќатурф≥лософськ≥ погл€ди ƒун „жун-шу. јнтид≥алектика. ѕогл€д на цикл≥чн≥сть ≥стор≥њ.

Ќ≈ 2.2. ‘≤Ћќ—ќ‘≤я ƒјќ—»«ћ”

‘≥лософ≥€ класичного даосизму (VI – V ст. до н. д.)
≈поха „жоу (—х≥дне „жаньго) – епоха "держав що знаход€тьс€ у стан≥ боротьби" та "золоте стор≥чч€ китайськоњ ф≥лософ≥њ". “радиц≥йн≥ та нетрадиц≥йн≥ погл€ди на засновник≥в даосизму. Ћегендарна особист≥сть Ћао-цзи, Ћао-ƒень (Ћ≥ ≈р). ѕостать Ћао-÷зи з точки зору легенд та ≥сторичноњ науки. «ƒао-де-цзин» – першоджерело даосизму. „ас ≥ умови створенн€ "ƒао-де-÷зин". ¬ченн€ про ƒао, сучасн≥ спроби рац≥онал≥стичноњ ≥нтерпретац≥њ. ¬изначен≥сть та невизначен≥сть ƒао. ƒао €к небутт€, запереченн€ субстанц≥њ. «ƒао» €к принцип зародженн€ та «ƒао» €к законом≥рн≥сть св≥ту. «ƒе» €к принцип становленн€. «ƒе» €к можлив≥сть визначеного ƒао. ћета ≥ призначенн€ процесу п≥знанн€, специф≥ка д≥алектики у погл€дах Ћао-÷зи. —п≥вв≥дношенн€ ƒао ≥ ƒе. ≤деал "нед≥€нн€" та принципи соц≥ал≥зац≥њ тих, хто спов≥дуЇ даосизм. ѕитанн€ благочест€ образу наймудр≥шого, управл≥нн€ державою, визначенн€ народу, в≥дношенн€ до осв≥ти, д≥€льност≥ та нед≥€льност≥ у «ƒао-де-цзин». —оц≥ально-пол≥тичн≥ погл€ди Ћао-÷зи. –оль даосизму в ≥стор≥њ  итаю. ћаг≥€ та легенди даос≥в.

Ќ≈ 2.3. ‘≤Ћќ—ќ‘≤я “јЌ“–»«ћ”

‘≥лософськ≥ ≥дењ тантризму
¬итоки тантризму. ќсновн≥ концепц≥њ тантризму. ќкультна традиц≥€. –итуали. ћедитативн≥ практики тантризму. ¬≥зуал≥зац≥€, мандала, мудра.
Ўива та Ўакт≥. —ексуальн≥сть та аскетизм.  ундал≥н≥. —оюз матер≥њ та св≥домост≥.
Ѕудд≥йський тантризм. ћудр≥сть та сп≥вчутт€. Ѕуддизм у “ибет≥. „истий розум. ћ≥ларепа.

Ќ≈ 2.4. ‘≤Ћќ—ќ‘≤я ƒ«≈Ќ-Ѕ”ƒƒ»«ћ”

‘≥лософ≥€ ƒзен-буддизму
¬итоки та розвиток ƒзен. ћетаф≥зика та гносеолог≥€ ƒзен. ≈тична та естетична концепц≥њ ƒзен. ћедитац≥€ у ƒзен. ѕон€тт€ —атор≥. ¬≥дм≥нн≥сть ф≥лософ≥њ ƒзен в≥д класичного буддизму. ќсновн≥ представники ƒзен-буддизму в  итањ.„уттЇво-емоц≥йний зм≥ст ƒзен-буддизму.

японська ф≥лософ≥€. ‘≥лософ≥€ ƒзен
≈стетизм €понського св≥тосприйн€тт€.  лючов≥ засади €понськоњ ф≥лософ≥њ. ‘≥лософськ≥ ≥дењ синтоњзму. ћетаф≥зика та гносеолог≥€ ƒзен. ≈тична та естетична концепц≥њ ƒзен. ≈тика та естетика Ѕуш≥до. ћорально-етична доктрина Ўиноб≥. ¬итоки та розвиток ƒзен. ќсобливост≥ ƒзен. –индзай-ƒзен. —ото-ƒзен. ѕросв≥тленн€ у процес≥ медитац≥њ. ѕрирода Ѕудди. ѕрактика ƒзен. јнарх≥€ ≥ дисципл≥на. ≈стетика ƒзен.
ѕерел≥к джерел, €к≥ пропонуютьс€ дл€ засвоЇнн€ курсу

1.    јбаев Ќ.¬. „ань-буддизм и культурно-психологические традиции в средневековом  итае. Ќовосибирск, 1989.
2.    јверинцев —. —. «ападно-восточные размышлени€ или о несходстве сходного // ¬осток — «апад. »сследовани€. ѕереводы. ѕубликации. — ћ., 1988.
3.    јйтаре€-брахмана//ƒревнеиндийска€ философи€. – ћ., 1972.
4.    јндросов ¬.ѕ. Ѕуддизм Ќагарджуны. – ћ., 2000.
5.    јндросов ¬.ѕ. —ловарь индо-тибетского и российского буддизма. – ћ., 2000.
6.    јнтологи€ даосской философии. – ћ., 1994.
7.    јнтологи€ мировой философии. — “. 1, кн.1. — ћ.,1969.
8.    јхтарваведа//ƒревнеиндийска€ философи€. – ћ., 1972.
9.    Ѕамбуковые страницы: јнтологи€ древнекитайской литературы. – ћ., 1994.
10.    Ѕешем ј. „удо, которым была »нди€. – ћ., 1977.
11.    Ѕонгард-Ћевин √.ћ. ƒревнеиндийска€ цивилизаци€. ћ., 1993.
12.    Ѕродов ¬.¬. »стоки философской мысли »ндии ћ., 1990.
13.    Ѕуддизм в переводах. јльманах. – —.-ѕб., 1993.
14.    Ѕуддизм в японии. – ћ., 1993.
15.    Ѕуддизм: истори€ и культура. – ћ., 1989.
16.    Ѕуддийский взгл€д на мир. – —.-ѕб., 1994.
17.    ¬асильев Ћ. —. ѕроблемы генезиса китайской мысли (формирование ос¬нов мировоззрени€ и менталитета). ћ., 1989.
18.    ¬асильев Ћ.—. »стори€ религий ¬остока. – ћ., 1983.
19.    ¬ведение в буддизм. ѕод ред. ¬.». –удого. – —.-ѕб., 1999.
20.    ¬овк —.ћ. ƒаосизм: вченн€ та св≥тогл€д. – „ерн≥вц≥, 2003.
21.    √ессе √. —≥ддхарта // ¬сесв≥т.—1990.—є3.
22.    √о ћожо. ‘илософы ƒревнего  ита€. ћ., 1961.
23.    √усева Ќ.–. »ндуизм. – ћ., 1977.
24.    ƒавид-Ќеэль ј. ћистики и маги “ибета. – ћ., 1991.
25.    ƒалай-лама. ћир тибетского буддизма. – —.-ѕб., 1996.
26.    ƒандекар –.Ќ. ќт вед к индуизму: эволюционирующа€ мифологи€. – ћ., 2002.
27.    ƒао и даосизм в  итае. – ћ., 1982.
28.    ƒжатаки. ѕер.Ѕ.«ахарьина. – ћ., 1979.
29.    ƒревнекитайска€ философи€. —обр. текстов в 2-х тт. ћ., 1973.
30.    ƒревнекитайский философ ћо ƒи, его школа и уче¬ние. ћ., 1985.
31.    ƒхаммапада. ѕер. с пали, введение и комментарии ¬.Ќ.“опорова. – ћ., 1960.
32.    ƒюмулен √. »стори€ ƒзен-буддизма. »нди€ и  итай. – ћ., 1994.
33.    ≈рмаков ћ.≈. ћир китайского буддизма. – —.-ѕб., 1994.
34.    ≈рмакова “.¬., ќстровска€ ≈.ѕ.  лассический буддизм. – —.-ѕб., 1999.
35.    ∆ерне ∆. ƒревний  итай. – ћ., 2006.
36.    ∆изнь Ѕудды, индийского учител€ жизни. ѕ€ть лекций по буддизму. – —амара, 1998.
37.    «авадска€ ≈.¬.¬осток на «ападе. – ћ., 1970.
38.    »збранные сутры китайского буддизма. ѕер. с кит. ƒ.¬.ѕоповцева,  .ё.—олонина, ≈.ј.“орчинова. – —.-ѕб., 1999.
39.    »ндуизм. ƒжайнизм. —икхизм (словарь). – ћ., 1996.
40.    »стори€ китайской философии. – ћ., 1989.
41.    »стори€ философии в кратком изложении. — ћ.,1991.
42.     итайска€ философи€. Ёнциклопедический словарь. – ћ., 1994.
43.     лассическа€ йога. – ћ., 1992.
44.     обзев ј.». ”чение о символах и числах в китайской классической философии. ћ., 1994.
45.     орнев ¬. ». —ущность учени€ буддизма // ‘илософские вопросы буддизма. – Ќовосибирск, 1984.
46.     остюченко ¬. —.  лассическа€ веданта и неоведантизм.— ћ., 1983.
47.     ычанов ≈.»., —авицкий Ћ.—. Ћюди и боги страны снегов. ќчерк истории “ибета и его культуры. – ћ., 1975.
48.    Ћу   уань ёй. ƒаосска€ йога, алхими€ и бессмертие. — —ѕ6., 1993.
49.    Ћукь€нов ј. ≈. «JIao-÷зы». ‘илософи€ раннего даосизма. ћ., 1991.
50.    Ћукь€нов ј. ≈. —тановление философии на ¬остоке (ƒревний  итай й »нди€). - ћ., 1989.
51.    Ћысенко ¬.√., “ерентьев ј. ј., Ўохин ¬.  . –анн€€ буддийска€ философи€. ‘илософи€ джайнизма. ћ., 1994.
52.    ћантатов ¬. ¬.   вопросу об изучении философии буддизма // ‘илософские вопросы буддизма. — Ќовосибирск, 1984.
53.    ћахабхарата. – ћ., 1950-1962. –  н. 1-2.
54.    ћистери€ ƒао. ћир «ƒао дэ цзина». ћ., 1996.
55.    ћифы народов мира. Ёнциклопеди€: ¬ 2-х т. — ћ., 1991.
56.    ћюллер ћ. Ўесть систем индийской философии. – ћ., 1995.
57.    ќльденбург —.‘.  ультура »ндии. – ћ., 1991.
58.    ѕереломов Ћ. —.  онфуцианство и легизм в политической истории  и¬та€. ћ., 1981.
59.    ѕолна€ энциклопеди€ символов. – ћ., —.-ѕб., 2006.
60.    ѕоэзи€ и проза ƒревнего ¬остока. – ћ., 1973.
61.    –адхакришнан —. »ндийска€ философи€: ¬ 2 т. —ѕб., 1994.
62.    –ену Ћ. »ндуизм. – ћ., 2006.
63.    –игведа. ћандалы I-IV. – ћ., 1989., ћандалы V-VII. – ћ., 1999., ћандалы IX-X. – ћ., 1999.
64.    –озенберг ќ.ќ. “руды по буддизму. ћ., 1991.
65.    —еменцов ¬.—. Ѕхагавадгита в традиции и современной научной критике. – ћ., 1992.
66.    —тепан€нц ћ.“. ¬осточна€ философи€. »збранные тексты. ћ., 1997.
67.    —тивенсон ƒжей. ¬осточна€ философи€. – ћ., 2005.
68.    —третерн ѕ.  онфуций за 90 минут. – ћ., 2005.
69.    “итаренко ћ. Ћ. ƒревнекитайский философ ћо ƒи, его школа и уче¬ние. ћ., 1985.
70.    “омпсон ћел. ¬осточноа€ философи€. – ћ., 2001.
71.    “орчинов ≈. ¬ведение в буддизм. – —.-ѕб., 2005.
72.    “орчинов ≈.ј. ¬ведение в буддологию.  урс лекций. —ѕб., 2000.
73.    “орчинов ≈ј. ƒаосизм: опыт историко-религиозного описани€. —ѕб., 1998.
74.    ”панишады. – ¬ 3-х кн. – ћ., 1992.
75.    ‘илософские тексты ћахабхараты. – ¬ып.1, кн.1. Ѕхагавадгита. – јшхабад, 1978.
76.    ‘илософский словарь. – ћ., 2001.
77.    ‘илософський енциклопедичний словник. –  ., 2002.
78.    ’рестомати€ по истории философии. ¬ 3-х ч. – „.1. – ћ., 1998.
79.    „анышев ј. Ќ.  урс лекций по древней философии. — ћ., 1963.
80.    „аттерджи —., ƒатта ƒ. ƒревн€€ индийска€ философи€. – ћ., 1954.
81.    „итанка з ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ: ” 6 кн.  н. 1: ‘≥лософ≥€ —тародавнього —в≥ту.  ., 1992.
82.    Ўохин ¬.  . Ѕрахманистска€ философи€. Ќачальный и раннеклассиче-ский периоды. ћ., 1994.
83.    Ўохин ¬. . ѕервые философы »ндии. – ћ., 1997.
84.    Ўохин ¬. ., “ерентьев ј.ј. ‘илософи€ джайнизма. – ћ., 1994.
85.    ўербатской ‘. …. »збранные труды по буддизму. — ћ., 1988.
86.    ўербатской ‘.». “еори€ познани€ и логика по учению позднейших буддистов: ¬ 2 ч. —ѕб., 1995.
87.    ўуцкий ё. .  итайска€ классическа€ « нига перемен». ћ., 1997.
88.    Ёлиаде ћ. …ога: свобода и безсмертие. –  ., 2000.
89.    ёнг  . √. …ога и «апад // јрхетип и символ. — ћ., 1991.
90.    янгутов Ћ. ≈.  атегории китайского буддизма // ‘илософские вопросы буддизма. — Ќовосибирск, 1984.

¬икладацький склад

–ќЎ ”Ћ≈÷№ –ќћјЌ √≈ќ–√≤…ќ¬»„ – к.ф≥лос.н., доцент кафедри ф≥лософ≥њ (лекц≥њ), ћ»–”“≈Ќ ќ Ћ≈—я √≈ќ–√≤ѓ¬Ќј – к.ф≥лос.н., асистент кафедри ф≥лософ≥њ (сем≥нарськ≥ зан€тт€).

ћетодика викладанн€ та методи навчанн€

ћетоди навчанн€: лекц≥њ, сем≥нарськ≥ зан€тт€, групов≥ та ≥ндив≥дуальн≥ консультац≥њ.

ћетодичне забезпеченн€: навчальна та робоча програми навчальноњ дисципл≥ни „‘≥лософ≥€ —ходу”; опорн≥ конспекти лекц≥й, комплекс навчально-методичного забезпеченн€, електронний навчально-методичний комплекс навчальноњ дисципл≥ни;, навчально-методична, першоджерельна л≥тература з навчальноњ дисципл≥ни.

ќц≥нюванн€

ћетоди контролю: усне опитуванн€, ≥ндив≥дуальна сп≥вбес≥да, розгл€д проблемних питань, поточн≥ контрольн≥ роботи, поточн≥ тестов≥ завданн€, терм≥нолог≥чний диктант, письмов≥ завданн€ (есе, резюме т.≥н.), практичн≥ завданн€, анал≥з першоджерел, захист практичних завдань, захист ≥ндив≥дуального навчально-досл≥дного завданн€, виконанн€ ≥ндив≥дуального науково-творчого завданн€.

«асоби д≥агностики: перел≥к питань дл€ контролю та самоперев≥рки завдань самост≥йноњ роботи, перел≥к питань дл€ контролю та самоперев≥рки знань з≥ «м≥стових модул≥в (перел≥к питань до модульних контрольних роб≥т) з дисципл≥ни, перел≥к питань до ћодуль-контролю (зал≥к).

‘орми контролю: ѕоточний контроль: усна в≥дпов≥дь на сем≥нарському зан€тт≥, допов≥дь, доповненн€, участь у дискус≥њ, додаткове питанн€, захист реферат≥в, опрацюванн€ першоджерельноњ л≥тератури, написанн€ есе, твору-роздуму, проблемного завданн€, письмових завдань, резюме; розв’€зуванн€ тестових завдань та терм≥нолог≥чний диктант; модульна контрольна робота, п≥дсумкова перев≥рка конспект≥в першоджерел. ѕ≥дсумковий: модульна контрольна робота (≤ модуль, ≤≤ модуль); зал≥к.

ƒо списку дисципл≥н
¬аш≥ зауваженн€, запитанн€ та пропозиц≥њ:webmaster~o б*±@u«Ю.†Шchnu.edu.ua
 © 1999-2010 „ерн≥вецький нац≥ональний ун≥верситет ≥мен≥ ёр≥€ ‘едьковича; ѕрограмуванн€:  рамар ј.¬.