Оновлено
2019-10-03
13:53

Навчальні дисципліни

Назва дисципліни: Формальна логікаШифр дисципліни: 6.02.03.01
До списку дисциплін
Загальний опис дисципліни

Мета: формування логічної культури мислення на підставі репрезентації узагальненого теоретичного та методичного потенціалу традиційної логіки як науки у контексті сучасних концептуальних уявлень про природу раціональних форм освоєння буття, їх місця і ролі в структурі дискурсивного мислення та законів і правил, що забезпечують відношення логічного слідування у процесі здобуття нового вивідного знання, а також продемонструвати теоретичну значущість і практичну доцільність логічних засобів, методів і прийомів у розв’язуванні актуальних логіко-гносеологічних, методологічних та світоглядних проблем.

Завдання:
• репрезентувати сучасні концептуальні уявлення про предмет, мету і завдання традиційної логіки як науки і навчальної дисципліни з найдавніших часів і до сьогодення;
• висвітлити місце і роль традиційної логіки у контексті культури;
• розкрити синхронійно-діахронійний взаємозв’язок і взаємозумовленість логічного й лінгвістичного аспектів у контексті процесу становлення і розвитку мислення і мови;
• з’ясувати логічну природу форм дискурсивного мислення, їх структуру, спосіб вираження та евристичний потенціал у процесі конструювання міркувань про речі, їх властивості та відношення між ними;
• пояснити специфіку основних формально-логічних законів, виявити їх логіко-гносеологічну та методологічну функції у процесі структурування формально-логічних елементів дискурсу;
• окреслити логічний аспект аргументації, описати її форми і способи засобами традиційної логіки у контексті досягнень сучасної теорії аргументації;
• експлікувати логічний аспект процесу становлення  і розвитку визначальних форм і способів побудови нового знання, їх логіко-гносеологічну функцію та методологічний потенціал;
• обґрунтувати теоретичне і практичне значення традиційної логіки я історично першої наукової логічної системи знання, що мала за мету осмислення природи процесу формування вивідного знання.

У результаті вивчення цього курсу студент повинен:

Знати:
• зміст основних логічних учень, що репрезентують історичні етапи становлення і розвитку традиційної логіки як науки і навчальної дисципліни, та сучасний етап її розвитку;
• предметно-змістову визначеність формальної традиційної логіки у контексті культури, специфіку логічної проблематики та її  онтологічні, гносеологічні, методологічні, аксіологічні, соціокультурні та світоглядні засади;
• характер взаємозв’язку мови і логіки у контексті співіднесення мислення і мови;
• основні закони традиційної логіки та їх роль у процесі побудови міркувань та методологічну функцію у процесі здобуття вивідного знання;
• основні форми роз судкового мислення та їх роль у системі логічних знань;
• логічні операції з простими і складними розсудковими формами, а також методи і прийоми логічного аналізу цих форм;
• логічні дії, що складають логічну основу теорії аргументації, та засоби їх репрезентації;
• логіко – гносеологічну природу та методологічну функцію основних форм і способів становлення і розвитку нового знання.

Вміти:

• розрізняти логічні системи в контексті культури за предметом і методом;
• виявляти структуру форм мислення у контексті природної мови та формалізувати її засобами традиційної логіки;
• міркувати згідно із законами традиційної логіки;
• виокремлювати базові поняття в тексті, з’ясовувати їх структуру, встановлювати логічні відношення між ними за змістом і обсягом;
• здійснювати поділ обсягу поняття за відповідними правилами;
• класифікувати поняття;
• визначати (дефініювати) поняття за відповідними правилами;
• знаходити помилки в поділах, класифікаціях, визначеннях, критикувати їх на підставі знання правил і не припускатися їх у своїх міркуваннях;
• виявляти логічну структуру суджень (висловлень) і на підставі цього витлумачувати їх потенціал як засоби вираження думки;
• встановлювати види міркувань, виявляти їх структуру, зв’язки між структурними елементами та їх законність;
• робити раціонально обгрунтовані висновки з наявної інформації за правилами і законами традиційної логіки;
• логічно впорядковано й системно-організовано будувати (конструювати) свої міркування і виявляти помилки в міркуванні інших;
• будувати логічно коректну аргументацію, переконливо критикувати аргументацію опонентів, уникати логічних помилок в аргументації і критиці;
• розпізнавати логічні прийоми маніпулювання свідомістю і протистоюти їм; не потрапляти в псевдологізм;
• аналізувати професійну термінологію; логічно коректно тлумачити професійні тексти;
• логічно коректно тлумачити професійні тексти;
• виявляти в професійних текстах формально-логічні суперечності; з’ясовувати наявність чи відсутність між твердженнями структури тексту відношення логічного слідування, встановлювати чи є новий текст доповненням чи запереченням попереднього;
• застосовувати знання логіки в ході дискусії, ділових зустрічах та переговорах; обстоювати свою думку та критикувати думку опонента;
•оперативно знаходити логічні помилки у ході спілкування та логічно коректно усувати їх задля консенсусу;
• широко застосовувати методи і прийоми традиційної логіки в процесі науково-долідної діяльності: чітко й виразно формулювати проблеми, ставити і розв’язувати проблеми; підпорядковувати (верифікувати) й спростовувати (фальсифікувати) гіпотези та здійснювати вибір серед конкуруючих гіпотез на підставі логічних критеріїв; в процесі побудови наукової теорії зважати на логічні принципи організації нового знання; а також передачі його в навчальному процесі.

ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНИ

Змістовий модуль I

Тема 1. Предмет, метод і значення логіки.
    Визначення логіки як науки. Мислення і міркування. Міркування як предмет вивчення традиційної логіки, його структура та види. Чуттєві та раціональні форми пізнання. Істинність і правильність міркувань. Формальний характер міркування. Поняття про форму мислення. Форми мислення у структурі міркування. Поняття про логічний закон, як формулу, що виражає структуру завжди істинного судження (висловлення). Формалізація як метод формальної логіки. Основні етапи розвитку формальної логіки. Сучасний етап розвитку формальної логіки як науки. Роль логіки у формуванні наукових переконань. Значення логіки для науки і техніки. Логіка – підґрунтя формування логічної культури мислення. Логіка як філософська наука про міркування, форми в яких вона постає та закони і правила яким підпорядковується на шляху здобуття істинного знання.

Тема 2. Логіка  в системі культури.
    Поняття  “логіка”  і  “культура”  в  соціокультурному  контексті.  Історичні  етапи  становлення  логічних  знань.  Логіка  Давньої  Індії.  Логіка  Давньої  Греції.  Логіка  Середньовіччя.  Логіка  епохи  Відродження. Логіка  Нового  часу.  Сучасна  логіка.  Логіка  в  Україні.  Розвиток  логічних  ідей  в  соціокультурному  контексті  (яка  логіка – така  культура,  яка  культура – така  логіка).  Концептуальні  уявлення  про  витоки  логіки  в  системі  культури.  Діалектика  взаємозв’язку  і  взаєморозвитку  логіки  і  культури.  Проблема  статусу  логіки  в  посткласичну  епоху: логістика  чи  Органон.  Логічна  культура  і  духовна  культура.

Тема 3. Мислення і мова. Мова логіки.
    Мислення  і  мова.  Мова  як  знакова  інформаційна  система.  Функції  мови  стосовно  мислення.  Природні  й  штучні  мови.  Поняття  про  формалізовану  мову  як  засіб  виявлення  логічної  форми  мовних  виразів.  Міркування  як  знаковий  процес.  Поняття  про  знак.  Знаки  та  їх  види.  Види  мовних  знаків: ім’я  і  висловлення.  Предметне  і  смислове  значення  мовних  знаків.  Основні  семіотичні  аспекти  мови: семантика,  синтаксис,  прагматика.  Семантичні  категорії  мови: дескриптивні  та  логічні  терміни;  вирази,  що  позначають  властивості  та  відношення;  речення.    Логічні  терміни:  логічні  сполучники (логічні  зв’язки)  та  квантори.  Мова  логіки.  Поняття  про  мову  логіки  висловлень  і  мову  логіки  предикатів.

Тема 4. Основні закони (принципи) правильного мислення (міркування).
    Поняття  про  закон.  Всезагальні  і  специфічні   закони.  Загальна  характеристика  формально-логічних  законів.  Логічні  закони  як  принципи  правильних  міркувань.  Визначення  закону  в  символічній  логіці. Логічний  закон,  логічна  суперечність,  нейтральне  висловлення.  Логічні  методи  з’ясування  логічних  законів: метод  семантичних  таблиць,  метод  аналітичних  таблиць.
Закон  тотожності.  Онтологічні  основи  закону  тотожності.  Логічні  основи  закону  тотожності.  Логічні  помилки,  пов’язані  з  порушенням  вимог  закону  тотожності.  Роль  закону  тотожності  в  пізнанні. Закон  суперечності.  Онтологічна  основа  закону  суперечності.  Суперечності  об’єктивні  і  суб’єктивні.  Поняття  про  формально-логічну  суперечність.  Суперечність  і  протилежність.  Логічні  помилки,  пов’язані  з  порушенням  вимог  закону  суперечності.  Роль  закону  суперечності  в  пізнанні. Закон  виключеного  третього.    Визначення  закону  виключеного  третього.  Логічні  помилки  при  порушенні  закону  виключеного  третього.  роль  закону  виключеного  третього  в  пізнанні. Закон  достатньої  підстави.  Визначення  закону  достатньої  підстави.  Поняття  про  достатню  підставу.  Необхідна (доконечна)  та достатня  умова  події.  Логічні  помилки,  пов’язані  з  порушенням  вимог  закону  достатньої  підстави. Основні закони логіки класів. Закони і правила логіки висловлень і логіки предикатів. Взаємозв’язок  законів  мислення  в  процесі  пізнання.

Тема 5. Поняття.
    Поняття  як  форма  мислення.  Мовні  форми  виразу  понять.  Поняття  й  ім’я.  Смисл  і  значення  імені.  Принципи  теорії  іменування.  Основні  логічні  прийоми  формування  понять: порівняння,  аналіз,  синтез,  абстрагування,  узагальнення.  Роль  понять  у  пізнанні. Логічна  характеристика  поняття.  Структура  поняття.  Ознаки  предметів  та  їх  види.  Ознаки  істотні  й  неістотні,  відмінні  й  не відмінні.  Зміст  поняття. Обсяг  поняття.  Закон  оберненого  відношення  між  об’ємом  і  змістом  поняття.  Види  понять  за  обсягом  і  змістом: одиничні,  загальні,  нульові,  конкретні,  абстрактні. Відношення  між  поняттями.  Типи  відношень. Порівнянні  і  непорівнянні  поняття.  Сумісні  й  несумісні  поняття.  Види  сумісності: рівнозначність,  часткового  збігу,  підпорядкування (відношення  роду  і  виду).  Види  несумісності: співпорядкування,  протилежність,  суперечність.  Колові  схеми  відношень  між  обсягами  понять. Операції  над  класами (обсягами  понять): перетин,  об’єднання,  різниця  класів,  доповнення.  Обмеження  і  узагальнення  понять. Поділ  понять.  Види  поділу:  за  видозміною  ознаки,  дихотомічний  поділ,  класифікація.  Правила  і  можливі  помилки  в  поділі.  Значення  поділу  та  класифікації  в  науці  і  практиці. Визначення  понять.  Явні  і  неявні  визначення.  Номінальні  й  реальні  визначення.  Явне  визначення – визначення  через  рід   і  видову  відмінність.  Правила  явного  визначення.  Помилки,  можливі  у  визначеннях.  Неявні  визначення: контекстуальні,  індуктивні,  через  аксіоми. Прийоми,  подібні  до  визначення: опис,  характеристика,  експлікація  через  приклад  та  ін. Значення  визначень  у  науці  та  практичному  міркуванні.  Зв’язок  дефініцій (визначень)  з  формуванням  і  розвитком   понять.  Наукова  термінологія.

Тема 6. Судження.
Судження  як  форма  мислення.  Загальна  характеристика  суджень.  Судження  і  речення.  Розповідні,  окличні  та  питальні  речення  та  їх  логічний  смисл.  Прості й  складні  судження.
Структура  простого  судження.  Види  простих  суджень: атрибутивні  судження,  судження  з  відношеннями,  судження  існування (екзистенційні). Категоричні  судження  та  їх  види (поділ  за  якістю,  кількістю  і  за  якістю  і  кількістю). Розподіленість термінів у прості категоричні судження.
Складні  судження  та  їх  види.  Утворення  складних  суджень  з  простих  за  допомогою  логічних  сполучників: єднальні (кон’юнкції),  диз’юнкції,  імплікації,  еквівалентності  і  заперечення.  Умови  істинності  складних  суджень та їх табличні визначення.  Сильна  і  слабка  диз’юнкція. Імплікація  і  умовне  судження.  Поняття  необхідної  і  достатньої  умови.
Відношення  між  судженнями  за  істинністю.  Відношення  сумісності: еквівалентність,  логічне  підпорядкування,  часткова  сумісність (субконтрарність).  Відношення  несумісності: суперечність (контрадикторність),  протилежність (контрарність).  “Логічний  квадрат” :  Правила  утворення  заперечних  суджень. Поділ  суджень  за  модальністю.  Загальна характеристика логічної  і  фактичної (онтологічної)  модальністі.  Основні  категорії  алетичної  модальності: необхідність,  можливість,  випадковість.  Поняття часової, епістемічної,  деонтичної,  аксіологічної,    та  інших  модальностей.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2

Тема 7. Умовивід.

7.1. Дедуктивні умовиводи
    Поняття  про  умовивід.  Структура  умовиводу: засновки,   висновки,  логічний  зв’язок  між  засновками  і  висновком.  Поняття  логічного  слідування.  Загальна типологія умовиводів як форм міркування. Типи умовиводів: дедуктивні, індуктивні, традуктивні. Дедуктивні умовиводи. Поняття  дедуктивного  умовиводу.  Необхідний характер логічного слідування в  дедуктивних  умовиводах. Форми  дедуктивних  умовиводів  і  поняття  правила  виводу. Види  дедуктивних  умовиводів: умовиводи,  засновані  на  логічних  зв’язках  між  судженнями (висловлювані) та виводи,  які залежать від суб’єкт-предикатної  структури  суджень. Виводи, засновані на логічних зв’язках між судженням (висловленнями). Форми  умовиводів  та  відповідні  їм  правила. Прямі і непрямі виводи. Прямі  виводи: суто  умовні  умовиводи: вивід  за  транзитивністю  імплікацій (умовних суджень);  проста  і  складна  контрпозиція;  вивід  з  кон’юнктивним  об’єднанням  умов (правило  імпортації);  вивід  з  роз’єднанням  умов (правило  експортації). Умовно-категоричні  умовиводи: ствердний  модус (modus  ponens) та заперечний  модус (modus  tollens). Розділово-категоричні  умовиводи: ствердно-заперечний  модус (modus  ponendo  tollens),  заперечно-ствердний  модус (modus  tollendo  ponens). Умовно-розділові умовиводи: конструктивна  і  деструктивна  дилеми. Непрямі  виводи. Міркування  за  правилом  введення  імплікації.  Зведення до  абсурду (reductio  ad  absurdum). Міркування  від  супротивного. Правила  перетворення  суджень  на  основі  відношення  еквівалентності. Виводи,  засновані  на  суб’єкт-предикатній  структурі  суджень. Безпосередні умовиводи. Виводи  з  категоричних  суджень, виводи з суджень про відношення. Виводи з категоричних  суджень: виводи шляхом перетворення суджень, обернення,  протиставлення  предикатові. Виводи  за  “логічним  квадратом”. Опосередковані умовиводи. Категоричний силогізм. Фігури і модуси силогізму. Правильні  модуси. Загальні  правила  силогізму.  Спеціальні  правила  фігур.  Відбір  правильних  модусів. Скорочений  силогізм (ентимема); відновлення  силогізму  з  ентимеми.  Поняття  про  складні (полісилогізми) та складноскорочені силогізми (сорити  і  епіхейреми). Виводи  із  суджень  про  відношення. Головні  властивості  двомісних  відношень:  рефлексивність,  симетричність,  транзитивність. Умовиводи,  засновані  на  властивостях  відношень. Поняття про побудову формалізованої силогістики.
7.2. Індуктивні умовиводи.
Зв’язок  індукції  з  узагальненнями  досвіду.  Види  індуктивних  умовиводів: повна  і  неповна  індукція. Повна  індукція.  Структура  повної  індукції.  Поняття  про  математичну  індукцію. Неповна  індукція.  Види  неповної  індукції: популярна  індукція  і  наукова  індукція.  Проблемний  характер  індуктивних  узагальнень.  Поняття  ймовірності.  Оцінка  ступеня  обґрунтованості  індуктивних  узагальнень. Умови,  що  підвищують  ступінь  ймовірності  висновку  за  популярною  індукцією. Наукова  індукція.  Індукція  через  аналіз  та  добір  фактів,  що  обмежують  можливість  випадковості  узагальнень. Індуктивні методи встановлення причинних зв’язків. Роль  дедукції  в  методах   встановлення  причинних  зв’язків: метод  єдиної  подібності (схожості),  метод  єдиної  відмінності,  метод  супутніх  змін,  метод  остач (залишків).
Статистичні  узагальнення.  Індуктивна  природа  статистичних  узагальнень. Роль  індуктивних  умовиводів  у  пізнанні.  Взаємозв’язок  індукції  і  дедукції  в  пізнанні.

7.3 Традуктивні умовиводи.
    Умовивід за аналогією. Види  умовиводів  за  аналогією: аналогія  властивостей  і  аналогія  відношень.  Слабка  і  сильна  аналогія.  Умови,  що  підвищують  ступінь  ймовірності  висновків  за  сильною  аналогією. Роль  виводів  за  аналогією  у  пізнанні.  Аналогія – логічна  основа  методу  моделювання  у  науці  і  техніці.  Експлікативна  функція  виводів  за  аналогією  в  процесі  навчання (в  процесі  прийняття  політичних  рішень).

Тема 8. Логічні основи аргументації.
   Аргументація  і  процес  формування  переконань.  Логічні  фактори  переконливого  впливу.  Інші  фактори  впливу: соціальні,  психологічні,  лінгвістичні.  Доказове  міркування – логічна  основа  формування  наукових  переконань.  Доведення  і  спростування – логічні  основи  теорії  аргументації. Доведення,  його  структура  та  види.  Види  доведення: пряме  доведення, непряме  доведення.  Різновиди  непрямого  доведення: від  супротивного (апагогічне);  розділове  доведення (методи  виключення). Спростування,  його   структура  та  види: спростування  тези (пряме  й  непряме); спростування (критика)  аргументів; спростування (виявлення)  демонстрації.  Логічні  вимоги  стосовно  критики. Правила  доказового  міркування.  Правила  стосовно  тези  і  антитези  та  можливі  помилки  при  їх  порушенні (повна  і  часткова  підміна). Правила  стосовно  аргументів.  Помилки  стосовно  аргументів: хибність  основи;  випередження  основи;  аргументи  до  особи (людини);  аргументи  до  публіки;  недостатність  основи  та  ін. Правила  демонстрації. Використання  дедукції,  індукції  та  аналогії  в  процесі  аргументації.  Помилки  в  демонстрації – порушення  правил  умовиводів,  у  формі  яких  відбувається  доведення  і  спростування.
Логічні  помилки: паралогізми  і  софізми.  Поняття  про   логічні  парадокси. Дискусія  як  форма  і  метод  обговорення  і  розв’язання  спірних  питань.  Правила  ведення  дискусії. Роль  доведення  і  спростування  в  науковому  пізнанні,  полеміці,  дискусії.

Тема 9. Логічна природа і гносеологічна функція основних (визначальних) форм і способів розвитку наукового знання (Проблема, Гіпотеза, Теорія).

    Проблема  та  її  роль  у  пізнанні.  Поняття  наукової  проблеми.  Проблема і питання. Проблема і задача. Умови  виникнення  проблем  в  науці.  Структура  проблеми.  Логічна  природа  проблеми.  Загальна  типологія  проблем  науки.  Види  розв’язків  проблеми: розв’язок  проблеми  в  межах  наявної  теорії (парадигмального знання);  розв’язок   проблеми  шляхом  модифікації  існуючої  теорії; розв’язок  проблеми  шляхом  побудови   нової наукової теорії.  Виявлення  принципової  нерозв’язуваності  проблем. Роль логічних засобів у формуванні та розв’язанні проблеми.
 Гіпотеза  як  форма  і  спосіб  розвитку  знання.  Визначення  гіпотези.  Види  гіпотези.  Гіпотези  описові  й  пояснювальні.  Умови  відбору  гіпотез  серед  конкуруючих.  Побудова  гіпотези  та  етапи  її  розвитку.  Роль  умовиводів  і  дослідних  даних  у  вибудові  гіпотез.  Метод ножинності  гіпотез. Роль логічних критеріїв у процесі становлення гіпотези. Способи підтвердження  гіпотез.  Основний  спосіб  верифікації  гіпотез:  виведення  логічних  наслідків  та  їх  підтвердження (співставлення  з  емпіричними  констатаціями).  Роль  експерименту  в  процесі  верифікації  гіпотез. Прямі  й  опосередковані  методи  доведення  гіпотез.  Конкуруючі  гіпотези  в  науці. Фальсифікація  гіпотез.  Види  фальсифікації.  Логічні  основи  фальсифікації.
Теорія  як  система  достовірного  знання.  Поняття  про  наукову  теорію.  Основні  види наукових  теорій.  Описові  теорії.  Пояснювальні  теорії.  Логічно  систематизовані  теорії: дедуктивні  та  гіпотетико-дедуктивні. Поняття  про  аксіоматично  побудовані  теорії.  Змістовна  й формальна  аксіоматики. Роль  логіки  в  розвитку,  систематизації  та  обґрунтуванні  наукових  знань.

Перелік джерел, які пропонуються для засвоєння курсу

БАЗОВА
Підручники та посібники

Анисов A.M. Современная логика. – М., 2002.
Бочаров В.А., Маркин В.И. Основы логики. – М., 1994.
Брюшиннин В.Н. Практический курс логики для гуманитариев. – М., 1996.
Вайшвилло Е.К. Дегтерев М.Г. Логика. – М., 1998.
Гетманова А.Д. Логика. – М., 1995.
Жеребкин В.Е. Логика. – Харьков, 2001.
Жоль К.К. Вступ до сучасної логіки. – К., 1992.
Ивин А.А. Логика. – М., 1999.
Івін О.А. Логіка. – К., 1996.
Ішмуратов Л.Т. Вступ до філософської логіки. – К., 1997.
Ивлев Ю.А. Логика. – М., 1994.
Кириллов В.И. Старченко А.А. Логика. – М., 1995.
Кобзарь В.И. Основы логических знаний. – СПб., 1999.
Конверський А.Є. Логіка. – К., 1999.
Конверський А.Є. Логіка (традиційна та сучасна). – К., 2004.
Логика. – Минск, 1997.
Светлов В.А. Практическая логика, – СПб., 1995.
Свинцов В.И. Логика. – М., 1997.
Свинцов В.И. Логика. Элементарный курс для гуманитарных специальностей. - М.: Скорина-Весь Мир, 1998.-351с.
Солодухин О.А. Логика. Для студентов вузов. -  - РостовнД, Феникс, 2000. - 384 с.
Тофтул М Г. Логіка. – К., 1999.
Формальная логика. – Л., 1977.
Хоменко І. В. Логіка-юристам. – К., 1997, 1998.
Хоменко Т.В. Логика для юристов. – К., 2001.
Хоменко І.В. Алексюк І.А. Основи логіки. – К., 1996.

Збірники вправ
Берков В.Ф. Логика: задачи и упражнения. Практикум. – Минск, 1998.
Гиндикин С.Г. Алгебра логики в задачах. – М., 1975.
Ивин А.А. Практическая логика. – М., 1977.
Ивлев Ю.В. Упражнения по логике. – М., 1972.
Лавров И.А., Максимова Л.П. Задача по теории множеств, математической логике и теории алгоритмов. – М., 1975.
Мельников В.Н Логические задачи. – К., Одесса, 1990.
Сборник упражнений по логике. – Минск, 1990.
Упражнения по логике. – М., 1993.
Хоменко І.В. Логіка в задачах. – К., 1998.
Хоменко І.В. Логіка. Практикум. – К., 2002.

Довідкова література
Ивин А. А., Никифоров А. Л. Словарь по логике - М.: Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. - 384 с.
Горский, Д.П.; Ивин, А.А.; Никифоров, А.Л. Краткий словарь по логике. – М.: Просвещение 1991.- 208с.
Новая философская энциклопедия. В 4 томах.- М.: Мысль, 2010. — Т. 1 - 744 с., Т. 2 - 634 с., Т. 3 - 692 с., Т. 4 - 736 с. 
 – справочник. – М., 1975.
Справочная книга по математической логике /Под. ред. Д.Барвайса: В 4-х ч. – М., 1982.   
Философский энциклопедический словарь. – М., 1993.
Філософський словник /За ред. В. І. Шинкарука. — 2. вид. І доп. — К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. — 800 с.
Цалін С.Д. Словник термінів з логіки. – Х.: Основа, 2004
Цалін С.Д. Логічний словник-довідник. – Х.: «Факт», 2006

Хрестоматії

Логика и риторика. Избранные тексты. – Минск, 1994
Логика. Логические основы общения: Хрестоматия. – М., 1994
Цалін С.Д. Логика: Хрестоматія. – Х., 2006 – 864 с.

Періодичні видання
Вопросы философии.
Практична філософія.
Логические исследования.
Філософська думка.
Философские науки.
Популярна література
Бирюков Б.В. Жар  холодных чисел  и  пафос бесстрастной логики:  формализация мышления от античности до эпохи кибернетики. – М., 1985.
Жоль К.К. Логика в лицах и символах. – М., 1993.
Ивин А.А. Искусство правильно мыслить. – М., 1990.
Ивин А.А. По законам логики. – М., 1983.
Ивин А.А. Строгий мир логики. – М., 1988.
Логика: наука и искусство. – М., 1992.


Допоміжна література до теми «Предмет і значення формальної логіки»
Аристотель. Вторая аналитика //Сочинение: В 4- т. – Т. 2. – М., 1978. – С. 550-686.
Аристотель. Метафизика. – Там само. – Т. 1.
Ахманов А.С. Логическое учение Аристотеля. – М., 1960.
Башляр А.С. Новый рационализм. – М, 1987.
Бочаров В.А. Аристотель и традиционная логика. – М., 1984.
Бочаров В.А., Войшилло Е.К., Ивлев Ю.В. Предмет и структура современной логики //Предмет и структура общественных наук. – М., 1984. – С. 97-111.
Бэкон Ф. Новый Органон //Бэкон Ф. Сочинения в двух томах. – М., 1978. – Т. 1. – С. 5-214.
Войшвилло Э.К. Предмет и значение логики. – М., 1960.
Вригт Г.Х.фон. Логика и философия в XX веке //Вопросы философии. – 1992. – № 8. – С. 80-91.
Грифцова И.Н. Логика как теоретическая и практическая дисциплина. К вопросу о соотношении формальной и неформальной логики. – М, 1988.
Декарт Р. Правила для руководства ума //Декарт Р. – Сочинение в двух томах. – Т. 1. – М., 1989.
История логики. – Минск, 2001.
Кант И. Письма и трактаты. – М., 1980.
Карнап Р. Значение и необходимость. – М., 1959.
Карпенко А.С. Логика в России. Вторая половина XX века //Вопросы философии. – 1999. – №9. – С. 148-158.
Карпенко А.С. Логика на рубеже тысячелетий //Логические исследования. – 2000. – Вып. 7. – С. 7-60.
Лейбниц Г. Сочинения: В 4-х т. – Т. 4. – М., 1984.
Лукасевич Л. Аристотелевская силлогистика с точки, зрения современной формальной логики. – М., 1967.
Маковельский А.О.  История логики. – М., 1967.
Мирошниченко П.Н. Готлоб Фреге и логико-философская мысль XIX – начала XX века. – Запорожье, 2003.
Никифоров А.П. От формальной логики к истории науки. – М., 1983.
Попов П.С. История логики Нового времени. – М., 1960.
Попов П.С, Стяжкин Н.И. Развитие логических идей в эпоху Возрождения. – М., 1983.
Попов П.С, Стяжкин Н.И. Развитие логических идей от античности до эпохи Возрождения. – М., 1974.
Попович М.В. Очерк развития логических идей в культурно-историческом контексте. – К., 1979.
Рассел Б. Искусство мыслить. – М., 1999.
Семиотика. – М., 1983.
Стяжкин Н.И. Становление идей математической логики. – М., 1964.
Стяжкин Н.И. Формирование математической логики. – М., 1967.
Субботин А.А. Традиционная и современная формальные логики. – М., 1969.
Титов В.Д. Логические знания в его социально-исторической детерми науки. – Харьков, 2004.
Тондл Л.Проблемы семантики. – М., 1975.
Философия и логика Львовско-Варшавской школы. – М., 1999.

Допоміжна література до теми «Мислення і мова. Мова логіки. Основні закони формальної(традиційної) логіки»
Арутюнова Н.Д. От образа к знаку //Мышление, когнитивные науки, искусственный интелект. – М., 1983. -С. 147-161.
Астафьев В.К. Законы мышления в формальной «диалектической» логике. – Львов, 1967.
Ахманов А.С. Формы мысли и законы формальной логики //Вопросы логики. – М., 1955.
Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика. – М., 1989.
Жоль К.К. Мысль, слово метафора. Проблемы семантики в философском освещении. – К, 1984.
Законы мышления. – М., 1962.
Карнап Р. Эмпиризм, семантика, онтология //Карнап Р. Значение и необходимость. – М., 1959.   
Лингвистический энциклопедический словарь. – М., 1989.
Логика, психология и семиотика: аспекты взаимодействия. – К., 1990.
Остин Дж. Значение слова //Аналитическая философия. Избранные тексты. – М., 1993.
Павиленис Р. Проблема смысла: современный логико-философский анализ языка. – М., 1983.
Переверзев В.Н. Суждение и мысль //Мышление. Когнитивные науки. Искусственный интеллект. -М., 1988.
Попов П.С. Значение слова и понятия //Вопросы языкознания. – 1956. – № 6.
Попович М.В. Философские вопросы семантики. – К., 1975.
Почепцов Г.Г. Комуникативные аспекты семантики. – К., 1987.
Резников Л.О. Понятие и слово. – Л., 1970.
Савинов А.В. Логические законы мышления. – Л., 1958.
Семиотика. Комуникация. Стиль. – М., 1983.
Семиотика. – М., 1983.
Смирнова Е.Д. Формализованые языки и проблемы логической семантики. – М., 1982.
Смирнова Е.Д. Основы логической семантики. – М., 1990.
Степанов Ю.С. В трехмерном пространстве языка      М . 1985
Степанов Ю.С. Семиотика.     М., 1973.
Структура и смысл. – К., 1989.
Тондл Г. Проблемы семантики. – М., 1975.
Фрайденталь Х. Язык логики. – М.: Наука, 1969. -134 с.
Фреге Г. Избранные работы. – М., 1997.
Фреге Г. Логика и логическая семантика. – М., 2000.
Философия, логика, язык. – М., 1987.
Хабаров И.А. Философские проблемы семантики. – М., 1978.


Допоміжна література до теми: «Поняття»
Аристотель. Вторая аналитика //Сочинения. – В 4-х т. – Т.2. – М: Мно.., 1978. – С. 550-686.
Аристотель. Метафизика //Там само. – Т. 1.
Войшвилло Е.К. Понятие как форма мышления: логико-гносеологический анализ. – М., 1989.
Войшвилло Е.К. Понятие. – М., 1988.
Горский Д.П. Обобщение и познание. – М., 1988.
Горский Д.П. Определение. – М, 1974.
Горский Д.П. Определения, их виды и правила //Логика научного познания. – М., 1987.
Гуссерль Э. Логические исследования: пролегомены к чистой логике. – К., 1995.
Жеребкин В.Э. Логический анализ понятий права. – К., 1976.
Методичні рекомендації до практичних занять. – 4.т. /О.С. Гасяк. – Чернівці: «Рута», 2002.
Павлов В.Т. Отношения между понятиями. – К., 1961.
Попа К. Теория определения. – М., 1976.
Пузиков В.Д. Понятия и их определения. – Минск, 1977.
Чупахин И.Я. Вопросы теории понятия. – М., 1961.

Допоміжна література до теми: «Судження»
Белнап Н., Стилл Т. Логика вопросов и ответов. – М., 1981.
Берков В.Ф. Логика вопросов в преподавании. – Минск, 1987.
Берков В.Ф. Вопрос как форма мысли. – Минск, 1979.
Бочаров В.А. Аристотель и традиционная логика. – М., 1984.
Бродский И.Н. Элементарное введение в символическую логику. – Л., 1972.
Войшилло Е.К. Символическая логика. – М., 1989.
Вригт Т.Х.фон. Логико-философские исследования. – М., 1986.
Жоль К.К. Логика. Введение в современную символическую логику. – К., 2000.
Зегет В. Элементарная логика. – М., 1985.
Кабурия Д.М. Вопросы теории суждения. – Тбилиси, 1968.
Кант И. Трактаты и письма. – М., 1980. – С. 319-504.
Кант И. Критика чистого разума. – Соч. Т.З. – М.: Мысль, 1964.
Лимантов Ф.С. Лекции по логике вопросов. – М., 1975.
Луканин Р.К. «Органон» Аристотеля. – М., 1984.
Лукасевич Я. Аристотелевская силлогистика с точки зрения современной формальной логики. – М., 1959.
Маркин В.И. Силогистические теории в современной логике. – М., 1991.
Методичні рекомендації до практичних занять для студентів гуманітарних факультетів / Укл. О.С.Гасяк. 4.2. – Чернівці: «Рута», 2002.
Переверзев В.Н. Суждение и мысль //Мышление. Когнитивные науки. Искусственный интеллект. – М., 1983.
Попов П.С. Суждение. – М., 1957.
Сергеев К.А., Соколов А.Н. Логический анализ форм научного поиска. – Л., 1986.

Допоміжна література до теми: «Умовивід»
Аристотель. Риторика //Античная риторика. – М., 1978.
Ахманов С.А. Логическое учение Аристотеля. – М., 1960.
Бэкон Ф. Новый органон //Бэкон Ф. Сочинения. – В 2-х т. – Т. 1. – М., 1978. – С. 5-214.
Декарт Р. Правила для руководства ума //Декарт Р. Сочинения. – В 2-х т. – T.I., M., 1989.
Клаус Г. Введение в формальную логику. – М., 1968.
Крайберг Г. Вероятность и индуктивная логика. — М., 1978. 
Логіка: методичні рекомендації до практичних занять /Укл. О.С.Гасяк. – Ч.З. -Чернівці: «Рута», 2001.
Луканин Р.К. «Органон» Аристотеля. – М., 1984.
Пойа Д. Математика и правдоподобие рассуждения. – М., 1975.  
Серебрянников А.Л., Бродский Н.И. Дедуктивные умозаключения. – М., 1969.
Субботин А.Л. Теории силлогизма в современной формальной логике. – М., 1965.
Уёмов A.M. Выводы из понятий //Логико-прагматические исследования. – М., 1961.
Уёмов А.И. Аналогия в практике научного исследования. – М., 1970.

Допоміжна література до теми: «Логічні основи аргументації»
Алексеев А.П. Аргументация. Познание. Общение. – М., 1991.
Асмус В.Ф. Учение логики о доказательстве и опровержении. – М., 1954.
Волошко И.М. Аргументация как основа убедительной лекции. – К., 1984.
Бутян Г.А. Аргументация. – Ереван, 1984.
Гильберт Д., Аккерман В. Основы теоретической логики. – М., 1948.
Доказательство и понимание. – К., 1986.
Эйсман А.Н. Логика доказывания. – М., 1971.
Ивин А.А. Основы теории аргументации. – М, 1988.
Лакатос И. Доказательства и опровержения. – М, 1967.
Лейбниц Г. Сочинения. – В 4-х т. -ТА- М., 1984.     
Логіка: методичні рекомендації до практичних занять /Укл. О.С.Гасяк Ч.4. – Чернівці: «Рута», 2005.
Рузавин Г.И. Логика и аргументация. – М:, 1997.
Серебрянников О.Ф. Эвристические принципы и логические исчисления. – М., 1970.
Сергеев К.А., Соколов А.Н. Логический анализ форм научного поиска. – М., 1986.
Смирнов В.А. Формальный вывод и логические исчисления. – М., 1972.
Такеуши Т. Теория доказательств. – М., 1978.
Тарский А. Введение в логику и методологию дедуктивных наук. – М, 1948.
Философские проблемы аргументации. – Ереван, 1986.

Допоміжна література до теми: «Логічна природа і гносеологічна функція основних форм розвитку знання»
Баженов Л.Б. Основные вопросы теории суждения. – М., 1961.
Берков В.Ф. Научная проблема (логико-гносеологический аспект). – Минск, 1979.
Берков В.Ф. Структура и генезис научной проблемы. – Минск, 1983.
Гасяк О.С. До питання про умови виникнення проблем науки // Проблеми філософії: Міжвідом. наук. зб. – К., 1975. – Вип. 39. – С, 11-17.
Гасяк О.С. О критериях разграничения типов проблем науки // Философские вопросы современного естествознания: Республ. межвед. науч. сб. – К., 1980, – Вып. 48. – С. 115-122.
Грязнов Б.С, Дынин Б.С, Никитин Е.П. Теория и её объект. – М., 1973.
Жариков Е.С. Научная проблема //Логика научного исследования. – М., 1965. – С. 19-44.
Жариков Е.С. Научный поиск. – К., 1967.
Заботин В.В. Этапы усмотрения проблемы в мышлении и обучении. – Владимир, 1973.
Карпович В.Н. Проблема, гипотеза, закон. – Новосибирск, 1980.
Ковальски Р. Логика в решении проблем. – М., 1990.
Козелецкий Ю. Психологические теории решений. – М., 1979.
Копнин П.В. Гипотеза и познание действительности. – К., 1962.
Лернер И.Я. Познавательные задачи в обучении. – М., 1968.
Логические методы и формы научного познания. – К., 1984.
Мамчур Е.А. Проблема выбора теории. – М., 1975.
Меркулов И.П. Метод гипотез в истории научного познания. – М., 1984.
Мочалов И.И. Проблема как категория логики научного познания // Вопросы философии. -1964.-№11.-С. 27-38.
Мочалов И.И. К характеристике неразрешимых проблем науки //Проблемы философии и методологии современного естествознания. – М., 1973.
Поппер К. Логика и рост научного знания. – М., 1983.
Пуанкаре А. О науке. – М., 1983.
Рузавин Г.И. Научная теория: логико-методологический аспект. – М., 1978.
Сергеев К.А., Соколов А.Н. Логический анализ форм научного поиска. – Л., 1986.
Столл Р. Множества. Логика. Аксиоматические теории. – Минск, 1974.
Хилькевич А.П. Гносеологическая природа гипотезы. – Минск, 1974.

Викладацький склад

ГАСЯК ОРЕСТ СИЛЬВЕСТРОВИЧ – к.філос.н., доцент кафедри філософії.

Методика викладання та методи навчання
У процесі вивчення Формальної (традиційної) логіки використовуються адекватні формам навчання методи.
    Основними методами подання, осмислення та закріплення навчального матеріалу є:
    - на лекціях: проблемний, інформативний, проблемно-інформативний, дискурсивний, аналітико-синтетичний, тощо, які іменують «вербальними методами», що супроводжуються методами візуалізації, до яких належать демонстрування, ілюстрування тощо, а також об’єднаний пояснювально-ілюстративний метод.
    - на семінарських заняттях: репродуктивний, пошуковий (розв’язування завдань творчого характеру), практично-діяльний (метод розв’язування вправ і задач, з метою засвоєння логічних операцій, алгоритмів, розв’язкових процедур та їх правил);
    - для самостійної діяльності практикуються : дослідницький метод навчання, що забезпечує розвиток креативності у застосуванні набутих знань до розв’язування задач і написання індивідуальних навчально-дослідницьких завдань під керівництвом викладача.
    Крім цього, практикуються специфічні методи засвоєння навчального матеріалу через опис, пояснення, демонстрацію, власне логічних методів: порівняння, аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування, сходження від абстрактного до конкретного тощо.

Методичне забезпечення

1. Навчальна програма дисципліни «Формальна (традиційна) логіка».
2. Робоча програма навчальної дисципліни «Формальна (традиційна) логіка»
3. Підручники та навчальні посібники з дисципліни «Формальна (традиційна) логіка».
4. Плани семінарських занять з дисципліни «Формальна (традиційна) логіка»
5. Тематика та завдання виконання самостійної роботи в електронній версії (варіанті) та паперових носіях
6. Інформаційно-довідковий матеріал для самостійної роботи (на паперових та електронних носіях)
7. Тематика та завдання підготовки до іспиту
8. Тестові завдання для контролю поточної успішності та самостійної роботи.
9. Модульні контрольні роботи для рубіжного контролю студентів.
10. Комплексна контрольна робота для підсумкового контролю.
11. Підсумковий тест з курсу.
12. Іспитові питання до змістових модулів та курсу.
Оцінювання

МЕТОДИ, ФОРМИ КОНТРОЛЮ ТА ЗАСОБИ ДІАГНОСТИКИ

Для перевірки рівня вивчення і засвоєння змісту навчальної дисципліни «Формальна (традиційна) логіка» застосовуються такі види контролю: поточний, рубіжний (модульний) та підсумковий.
    Поточний контроль – передбачає надання допомоги студентам організувати свою роботу, відповідально й систематично вивчати дисципліни. Контрольні заходи є системними, методично обґрунтованими й узгодженими відповідно до  бюджету часу студентів та характеру заняття. На семінарських і практичних заняттях рівень засвоєння знань та набутих умінь визначаються якістю виконаних студентами теоретичних і практичних завдань аудиторної та самостійної роботи. Поточний контроль постає у таких формах і методах: фронтальне опитування (ФО), усний виступ (УВ), теоретико-аналітична доповідь (ТАД), реферативно-аналітична доповідь (РАД), відкрите тестування (ВТ), експрес-тестування (ЕТ), аналітичне тестування (АТ), розв’язування вправ (РВ), розв’язування задач (РЗ), термінологічний диктант (ТД), аудиторна контрольна робота (АКР), написання словника (НС),заслуховування теоретично-аналітичних есе (ТАЕ), тощо. Кількість балів за тему виставляється згідно калькуляції (розподілу суми балів за тему (семінар) на всі заплановані види з контрольних заходів).
    Рубіжний (модульний) контроль проводиться з метою діагностики рівня засвоєння змістового модуля або його переважної частини. Рівень засвоєння знань перевіряється спеціально розробленою для цієї мети модульно-контрольними роботами  (МКР-1, МКР-2), які містять теоретичні питання (1 або 2) і 3-5 практичних завдань, розв’язування яких передбачає виявлення рівня набуття умінь здійснення логічного аналізу.
    Підсумковий контроль є семестровим у формі іспиту (письмового). Для об’єктивності в оцінці знання з формальної (традиційної) логіки варіанти контрольних заходів: 1) підсумковий тест на 100 завдань; 2) комплексна контрольна робота (ККР), яка включає 10-ть завдань, якими охоплено всю дисципліну; 3)білети, що містять теоретичні питання та завдання(вправи), що включають три вправи. Оцінка рівня засвоєння навчальної дисципліни проводиться за 100-бальною шкалою.

До списку дисциплін
Ваші зауваження, запитання та пропозиції:webmasterЮњUЮ@c5Тр>chnu.edu.ua
 © 1999-2010 Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича; Програмування: Крамар А.В.